Словник української мови

ТИН, у, чол. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля пліт. Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під лугу, із-під гаю Лозу волочили (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 130); Ось і хата. Мелькнули голубі віконниці, недавно загороджений тин, на якому ще не просохло ліщинове листячко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 211); Темніли круто заплетені високі тини (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 41);
//  Огорожа з очерету тощо. Вся Колонтаївка рябіла й чорніла серед степу чорними покрівлями хат, жовтіла очеретяними тинами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 218); Сонце весело осміхалось до яро-зелених акацій, жовтих комишових тинів, прибитої росою дороги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 205);
//  Огорожа з жердин, покладених горизонтально й закріплених між стовпцями. Обабіч стискали нас дошки й жердини тинів та парканів, а над нами нависали стелею віти густих волоських горіхів (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 15);  * Образно. О, забув я про тин той спижевий, Що між нами границею став, І тебе я, мій цвіте рожевий, Як лиш міг, як умів, покохав! (Іван Франко, XIII, 1954, 149).
♦ Нашому тинові двоюрідний пліт — те саме, що Сьома (десята) вода на киселі (див. вода). Одного прекрасного вечора приходить у гості до Скоробагатьків якась далека.. родичка, того ступеня родичання, що називається десятою водою на киселі, або — нашому тинові двоюрідний пліт (Гнат Хоткевич, I, 1966, 123); Ні в тин ні в ворота див. ворота; Під (попід) тином (тинами) — просто неба; надворі. — Се бідні нищі, навіженні,.. Старці, хромі [кульгаві], сліпорожденні, 3 яких був людський глум і сміх, Се що з порожніми сумками Жили голодні під тинами, Собак дражнили по дворах (Іван Котляревський, I, 1952, 151); Пішла [Олександра] найматься; та щось із тиждень попід тином ночувала, поки собі місце знайшла в якогось коваля (Марко Вовчок, I, 1955, 33); Під (попід) чужим тином — між чужими людьми, серед чужих людей. Кинула [доля] малого На розпутті, та й байдуже, А воно, убоге ..І подибало тихенько Попід чужим тином Аж за Урал (Тарас Шевченко, II, 1963, 78); Вона була задоволена й цим, бо мала для себе й дитини свій куток і свою десятину землі, а це вже, чуєте, не те, що під чужим тином умирати (Михайло Стельмах, II, 1962, 275); Під чужий тин — до чужих людей.. — Поки в мене руки дужі та сила служить, то я вам і потрібна. А якби, — не доведи господи! — я захворіла, або сили позбулася, то тоді під чужий тин іди (Панас Мирний, IV, 1955, 359); Тин у (об) тин (тин з тином) жити (бути і т. ін.) — бути сусідами; жити поруч, по сусідству. Жив [пан Лукаш] тин у тин із братом, у своїй хаті з однісеньким [однісіньким] віконечком (Марко Вовчок, VI, 1956, 223); Рядом з панським двором, — тин з тином, — жив батюшка, отець Іван (Панас Мирний, I, 1954, 304).