ТИН, у, чол. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля
пліт. Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під
лугу, із-під гаю Лозу волочили (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 130);
Ось і хата. Мелькнули голубі віконниці, недавно
загороджений тин, на якому ще не просохло ліщинове
листячко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 211); Темніли круто заплетені
високі тини (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 41);
// Огорожа
з очерету тощо. Вся Колонтаївка рябіла й чорніла серед
степу чорними покрівлями хат, жовтіла очеретяними
тинами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 218); Сонце весело
осміхалось до яро-зелених акацій, жовтих комишових тинів,
прибитої росою дороги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 205);
// Огорожа з жердин, покладених горизонтально й
закріплених між стовпцями. Обабіч стискали нас дошки й
жердини тинів та парканів, а над нами нависали стелею
віти густих волоських горіхів (Ігор Муратов, Буковинська повість,
1959, 15); * Образно. О, забув я про тин той спижевий,
Що між нами границею став, І тебе я, мій цвіте
рожевий, Як лиш міг, як умів, покохав! (Іван Франко, XIII, 1954,
149).
♦ Нашому тинові двоюрідний пліт — те саме, що
Сьома (десята) вода на киселі (див. вода). Одного
прекрасного вечора приходить у гості до Скоробагатьків
якась далека.. родичка, того ступеня родичання, що
називається десятою водою на киселі, або — нашому
тинові двоюрідний пліт (Гнат Хоткевич, I, 1966, 123); Ні в тин
ні в ворота див. ворота; Під (попід) тином (тинами) —
просто неба; надворі. — Се бідні нищі, навіженні,..
Старці, хромі [кульгаві], сліпорожденні, 3 яких був
людський глум і сміх, Се що з порожніми сумками Жили
голодні під тинами, Собак дражнили по дворах (Іван Котляревський,
I, 1952, 151); Пішла [Олександра] найматься; та щось
із тиждень попід тином ночувала, поки собі місце
знайшла в якогось коваля (Марко Вовчок, I, 1955, 33); Під (попід)
чужим тином — між чужими людьми, серед чужих
людей. Кинула [доля] малого На розпутті, та й
байдуже, А воно, убоге ..І подибало тихенько Попід чужим
тином Аж за Урал (Тарас Шевченко, II, 1963, 78); Вона була
задоволена й цим, бо мала для себе й дитини свій куток
і свою десятину землі, а це вже, чуєте, не те, що під
чужим тином умирати (Михайло Стельмах, II, 1962, 275); Під
чужий тин — до чужих людей.. — Поки в мене руки
дужі та сила служить, то я вам і потрібна. А якби, —
не доведи господи! — я захворіла, або сили позбулася,
то тоді під чужий тин іди (Панас Мирний, IV, 1955, 359);
Тин у (об) тин (тин з тином) жити (бути і т. ін.) —
бути сусідами; жити поруч, по сусідству. Жив [пан
Лукаш] тин у тин із братом, у своїй хаті з однісеньким
[однісіньким] віконечком (Марко Вовчок, VI, 1956, 223);
Рядом з панським двором, — тин з тином, — жив
батюшка, отець Іван (Панас Мирний, I, 1954, 304).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 114.