Словник української мови

ТИПІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до типізувати. Тисячні факти й події власного життя, потрапляючи до творчого горнила письменника [І. Франка], виходили звідти вже узагальнені, типізовані (Радянське літературознавство, 7, 1966, 81);
//  у знач. прикм. Настя — типізований, узагальнений образ простої сільської жінки, щирої, сповненої материнської любові (Українська класична опера, 1957, 216);
//  у знач. ім. типізоване, ного, сер. Про щось загальне, типове, яке втілено художніми засобами в частковому, конкретному. Справжнє мистецтво є витвором високохудожнього синтезу, органічного поєднання загального й конкретного, типізованого та індивідуального (Українська літературна критика.., 1959, 46).