в означеннях
Тлумачення, значення слова «убогий»:

УБО́ГИЙ (ВБО́ГИЙ), а, е.

1. Який живе в нестатках, злиднях; бідний; протилежне багатий. Він був убогий собі сирота, усе ходив по наймах, у чумаках да в чабанах (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 5); [Виборний:] Тілько нігде правди дівати, трудненько тепер убогій дівці замуж [заміж] вийти (Іван Котляревський, II, 1953, 20); Та царські упадуть чертоги, І правда кривду спопелить, Коли навчиться люд убогий Громадою обух сталить (Максим Рильський, III, 1961, 33); Іван і Франка, тримаючись за руки, стояли біля стіжка, найубогіші за всіх у Селі Руському своїм маєтком і найбугатші в світі вірністю своєї любові (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 306);
//  Недостатньо забезпечений матеріально; небагатий, незаможний. Бідний вчитель, з убогої міщанської родини, вигнаний з школи, він ніколи не сягав грішною думкою вище наймички або убогої панночки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 405); Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці, що її в якійсь мірі можна назвати патріархальною та ідилічною (Максим Рильський, X, 1962, 48);
//  у знач. ім. убогий (вбогий), того, чол.; убога (вбога), гої, жін. Бідна людина. У вбогого щодня піст (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 66); З багатого хоч я [Кармалюк] й візьму — убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю (Українські народні думи.., 1955, 247); Не женися на багатій, Бо вижене з хати, Не женися на убогій, Бо ве будеш спати (Тарас Шевченко, I, 1963, 259); Нехай стара не дурить голови ні собі, ані дівці: хазяйський син не візьме убогеї, — не такий світ тепер (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8);
//  Старець, жебрак. Сидить, як убогий за дверима (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 300).

2. Такий, як у бідних, власт. бідним; недорогий, неякісний, з поганого матеріалу і т. ін. В своїй цюпці убогій вона Перед дзеркалом збитим стояла І гляділа на себе, сумна, Що краса молодая щезала (Іван Франко, XIII, 1954, 116); Вона [Мотря] глянула на матерію, набрану на спідницю; матерія була убога, темненька, з червоними краплями (Нечуй-Левицький, II, 1956, 293); Убога Демкова хата, звичайно повна самотності й суму, тепер здавалася йому царським палацом, бо в їй було його кохання (Борис Грінченко, I, 1963, 412); — Я, — кажу, — палац будую для шпаків. Атож. Що твої вбогі шпаківні з трухлявих дощечок! (Олесь Донченко, VI, 1957, 250); І хай злидні видавлювали жили на його міцних руках, проглядали з убогої одежі, але вони ще не добралися своїми зачерствілими мозолями до молодого серця (Михайло Стельмах, I, 1962, 352);
//  Дуже простий, непоказний, без прикрас. За тартаком небагата панська оселя, а проти неї костьол убогий, старий, без бані, неначе довгий дім, оббитий драницями (Нечуй-Левицький, II, 1956, 392); Перед кожним приходом Олдріджа в убогій Тарасовій майстерні починалася генеральна чистка (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 338); Прийшла весна — сибірська, блискавична, Сашко збирав дрібні якісь квітки І матері в дарунок їх приносив, Вона ж йому подарувала книжку — «Кобзар» Шевченків, що сама в тюрмі Оправила в обкладинку убогу... (Максим Рильський, III, 1961, 40).

3. на що, чим. Який має або містить у собі мало, недостатньо чого-небудь. Особливо зв'язок з руськими громадами по угорськім боці був дуже важним ділом для Тухольщини, ба й для цілої стрийської верховини, багатої вовною та кожухами, та зате досить убогої на хліб (Іван Франко, VI, 1951, 38); — Наші полки, шановне панство, убогі на зброю (Іван Ле, Україна, 1940, 157); Оленчук ділився із своїм співрозмовником думками та згадками про своє життя, убоге радощами, багате горем, трудне й трудове життя простої людини (Олесь Гончар, II, 1959, 407);
//  у сполуч. із сл. розум, талант, дух та ін. Недостатньо розумний, мало талановитий і т. ін. Де ж вона [молодь] поділася? Невже ж вона така убога на талан або незначна на силу? (Панас Мирний, V, 1955, 430); Серед того заскорузлого в формалізмі і убогого духом товариства Борис повертався свобідно, не як вищий, але як чоловік з іншого світу, як якийсь гість з чужих сторін (Іван Франко, III, 1950, 354); [Прісцілла:] Та хіба ж усі такі, як той клієнт, умом убогий? (Леся Українка, II, 1951, 507).

4. Невеликий, незначний обсягом, кількістю; мізерний. Товариство почало виходити з куреня; здоровкалось з рибалками, котрі порались то коло снасті, то коло свого убогого добутку (Панас Мирний, I, 1954, 349); Попереду стелився звичайний, порізаний на вбогі вузенькі смужки степ (Яків Качура, Вибр., 1947, 115); Незатягнутий гетьманів пояс сковзнувся по ногах і впав, ледь-ледь забрязкотівши убогим сріблом (Іван Ле, Україна, 1940, 182); От завітали до мене в кімнату, В номер гостиниці [готелю], по Бродвею, Ті, що убогу мають оплату (Андрій Малишко, За.. морем, 1950, 45);
//  Скупий, не ситний. Уже вів не запрошував до себе ієромонахів.. А коли котрий і заходив до його непроханий, то Копронідос подавав трапезу дуже вбогу (Нечуй-Левицький, III, 1956, 391); Убогий куліш, яким шанувала іноді гостей свого сина сторожиха-мати, здавався їм смачнішим, ніж домашні ласощі (Степан Васильченко, I, 1959, 158);
//  Якому недостає багато чого для повноти вияву. Безжалісна музо! ..Невже тобі заздро, богине, на вбогеє щастя моє? Те щастя, то був тільки сон (Леся Українка, I, 1951, 131); І здався він сам собі вперше в житті маленьким і немічним, що прожив, певно, дуже жалюгідне й убоге життя, зовсім не те, яке треба було (Олександр Довженко, I, 1958, 85);
//  З бідною рослинністю. Прощай, убогий Кос-Арале. Нудьгу заклятую мою Ти розважав-таки два літа. Спасибі, друже (Тарас Шевченко, II, 1953, 207); Убогий, дикий край! Весною бруд і холод; Улітку чорний степ: ві затишних гаїв, Ні виноградників, ні золочених нив (Микола Зеров, Вибр., 1966, 104);  * Образно. Несказанно зачарований Вашою «Харитею», я почав розпитувати своїх знайомих: де се взялося таке добро на нашій убогій ниві? (Панас Мирний, V, 1955, 378);
//  Слабкий у своєму прояві, дії. Очі [Ісен Джана] вмилися вбогою сльозою (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 503); Там. де невільниці собі сліпили очі При світлі каганця убогім і чаднім, Де спини гнулися ще змолоду жіночі, І розум тьмарився, і в хаті слався дим, — Дорога стелеться, ясна і безупинна, Шляхів заказаних у праці вам нема (Максим Рильський, III, 1961, 127).

5. перен. Який не має в достатній кількості належних ознак, бідний змістом. Яка ж убога в вас філософія... і нам такий вже не підходить крам (Володимир Сосюра, I, 1957, 396); Одна річ — чай з казанка і зовсім інша — із самовара, та ще за столиком, навіть застеленим, хоч і брудною, а все ж скатертиною. Убога ілюзія майже забутого за роки війни родинного затишку (Андрій Головко, II, 1957, 529); Писака лише переказав.. розмову з художником. Убогим юмором [гумором] заквітчав він проект художника (Юрій Яновський, I, 1958, 138);
//  Невиразний, одноманітний, з малим запасом чого-небудь (про мову, художні засоби і т. ін.). Не заперечую: тяжко учення Еллади найтонші В вірші покласти латинські і все розповісти достоту. Силу зворотів нових, силу слів мені треба створити. Бо ж і предмети незнані, і вислови наші убогі (Микола Зеров, Вибр., 1966, 127);
//  Небагатий на барви, неяскравий. Сходилось село. Сіряки і свитки перемішувалися з білими та червоними кожухами, в убогі фарби хусток молодиць вкраплялись квітчасті дівочі (Михайло Стельмах, I, 1962, 20).

6. Який має якусь фізичну ваду; покалічений. [Хромець:] Я чоловік убогий. Безсильні в мене, а здорові в нього [сліпця] ноги, Не переліз би в сад я без його підмоги (Іван Франко, XIII, 1954, 379); І думав менший з них [братів]: навіщо жить таким Калікам немощним, убогим нетіпахам? (Максим Рильський, Поеми, 1957, 27);
//  Непоказний, миршавий, який має жалюгідний вигляд. Мені ніде не доводилось бачити таких убогих, замлілих та захарчованих молодиць (Нечуй-Левицький, II, 1956, 392); Між деревами, в наметах рудого листу, щось пахло непевне, осіннє небо нудьгувало понад бульваром — і все те сіре, слизьке, убоге — ворони вкрили сіткою крил, засіяли грубим, скрипучим криком (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 282); Без притулку плющ зелений в'яне, Я не зав'яну, я знайду руїни, Я одягну обдерті, вбогі стіни (Леся Українка, I, 1951, 97); Миршава убога фігурка в подертій кожушині; ноги тоненькі, як стебельця, слезливі очі жалібно мругають, рот запалий і кривиться щохвилі в зигзагову скорботну лінію (Гнат Хоткевич, II, 1966, 358); Заплющити б очі і не дивитися на той убогий колос, що сухотними дитячими рученятами вигрібається з пирію, скаржиться своєму господареві: «Що ж ти забувся за нас?..» (Михайло Стельмах, II, 1962, 409);
//  Який викликає жаль, співчуття; бідолашний. Душе моя, Чого ти сумуєш? Душе моя убогая, Чого марне плачеш, Чого тобі шкода? (Тарас Шевченко, I, 1963, 239).

7. перен. Духовно обмежений; нікчемний. А ви, святив предотечі, По всьому світу розійшлись І крихту хліба понесли Царям убогим (Тарас Шевченко, II, 1953, 347); В найтяжчі для імперії дні її [цариці] августійший муж і вона на грандіозних придворних балах шикують у шатах Олексія Михайловича і його дружини, а сановники одягають боярське вбрання. Маскарад убогих блазнів, що безнадійно відірвалися від древа історії (Михайло Стельмах, I, 1962, 620).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 357.

Коментарі (0)