УЧАДІТИ (ВЧАДІТИ), ію, ієш, док.
1. Отруїтися
чадом, димом (до головного болю, запаморочення або
смерті). Тії [тієї] ночі нездорово так було.. мені:
поношу міло в ушаху у голові; учадів ще вдень (Архип Тесленко, З книги
життя, 1949, 81); Дим Маркових цигарок смердів так,
що можна було вчадіти (Олександр Копиленко, Десятикласники, 1938,
44); «Невже учадів [комендант] так, що більше й не
підведеться?» — подумав Василь (Павло Автомонов, Так народж.
зорі, 1960, 271); * У порівняннях. Чіпка глянув на діда,
підвівся й поплентався стороною, позад отари, немов
п'яний, наче учадів... (Панас Мирний, I, 1949, 160);
// Отруїтися,
довгий час вдихаючи якийсь сильний запах або сморід.
Крихкі болотяні трави сходять соком, пахтять,
учадіти можна (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 195); Він лежав на полі
битви в крові й бруді, вчадівши від трупного смороду
(Олександр Довженко, I, 1958, 288).
2. перен., розм. Втратити здатність розумно міркувати, ясно сприймати і розуміти навколишнє. [Часник:] Ти що, вчадів, захворів, сказився, хіба ти не знаєш, хто я такий? (Олександр Корнійчук, I, 1955, 284); [Сашко:] Світлано, виходь заміж! [Світлана:] Ти що, вчадів? (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 254).