в означеннях
Тлумачення, значення слова «учувати»:

УЧУВАТИ (ВЧУВАТИ), аю, аєш, недок., УЧУТИ (ВЧУТИ), ую, уєш, док., перех.

1. Сприймати слухом, чути. В тій тиші Марія ясно вчувала, як за долиною шумить море (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 423); — О, якби та юрба неправдива Вчула, як я тепер заспіваю! — Скам'яніла б з нестяму та дива! (Леся Українка, I, 1951, 343); Війт був чоловік гордий і гострий. Учувши оці звернені до себе слова, він.. почервонів зі злості (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 49); Пізніше до Юрка прийшов Петрусь. З кухні, де мила посуд, вчула [мати] їхню розмову (Петро Дорошко, Не повтори.., 1968, 227);  * Образно. Крізь стогін хуги, крізь сміх весни, крізь регіт грому і плюскіт зливи я все вчуваю: — Самотній!.. самотній!.. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 107).

2. Сприймати органами чуття, відчувати. Йдучи з Личковим поруч, він мовчав, Плечем вчуваючи рамено друга (Леонід Первомайський, II, 1958, 202); Проте і тут.. — у пахощах кори, гілок так само вчував [Василь] зогріте променястим пилком сонця дихання весни (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 95); Вона підвелася і тепер тілько вчула, як щеміли її коліна (Панас Мирний, I, 1954, 214);
//  тільки док. Розпізнати що-небудь органами чуття. І круторогі, вчувши свіжу воду, Та сіно, та жадану прохолоду, Самі звертають у широкий двір... (Максим Рильський, II, 1956, 65); Прикриті попонами, тиснуться коні. Вони вже вчули чужинців, щулять вуха, сторожко витягують шиї (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 494).

3. перен. Підмічати що-небудь приховане, здогадуватися про щось за певними ознаками. Чую спокійний, як завше, голос простуджений твій. Тільки незвичне звучання я учуваю у нім... (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 167); Пастух не змовчить, не стерпить, тяжко образив голову і завгоспа, хіба ж так минеться? Серце вчува загрозу... (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 148); Вона була, як завжди, мила у своїх листах.., однак Бачура вчував у її словах і тінь тривоги, і розчарування (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 110); За цими словами Стадницький вчуває щось недосказане, їдке, неприємне (Михайло Стельмах, I, 1962, 47); Жандарм Баглаї щось часто став проходжуватись мимо хати, чи не вчув чогось негідник? (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 73);
//  Уявляти собі що-небудь. Він мимохіть згадував слова Флори, привітні усмішки, ласкаві погляди, вчував її лагідний голос (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 148); В його [колосся] гомоні я вже вчуваю веселий дзвін першої коси, гучну пісню комбайна (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 61).
Серце учував (учуло) — хто-небудь помічає (помітив) щось, здогадується про щось підсвідомо, інтуїтивно; Учувати (учути) серцем — помічати що-небудь, здогадуватися про щось підсвідомо, інтуїтивно. Серце моє поривалось з ним [генієм] линуть. Він же поглянув журливо на мене і серцем я вчула, Що у небесні простори не сила моя полинути... (Леся Українка, I, 1951, 23).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 538.

Коментарі (0)