Словник української мови

УЧИ́ЛИЩЕ, а, сер. Навчальний заклад, школа в дореволюційній Росії. Це і є школа, або училище, куди Василь трохи не підтюпцем побіг з дому (Панас Мирний, IV, 1955, 107); Завезли Якима в духовне училище, що стояло за кільки верстов, на другому боці того ж таки міста, — і покинули одного між чужими людьми (Нечуй-Левицький, I, 1956, 175); Пригадалось Валентинові Модестовичу далеке дитинство. Він — учень реального училища — сидить над хитрою алгебраїчною задачею (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 310);
//  Тепер — спеціальний навчальний заклад, що дає середню або неповну середню і освіту і певну професію. Люба була в інтернаті. А потім закінчила ремісниче училище і стала муляром (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 21); Очевидно, то була помилка, що він не послухав батька — старого полковника у відставці — і не подав заяву до військового училища (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 27); Олекса до Вижниці в художнє училище ходити почав (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 134).
 Двокласне [початкове] училище див. двокласний; Єпархіальне училище див. єпархіальний; Комерційне училище див. комерційний; Нахімовське училище див. нахімовський; Суворовське військове училище див. суворовський.