УЧИНЯТИ (ВЧИНЯТИ), яю, яєш, недок., УЧИНИТИ (ВЧИНИТИ), иню, иниш, док.
1. перех. Робити,
здійснювати що-небудь. Ще сонце не зійшло, а вже
пташня Гучний концерт за вікнами вчиняє (Любомир Дмитерко, В
обіймах сонця, 1958, 64); Він не соромився власноручно
пелюшки прати, більше того, проробляв це в таким
виглядом, ніби вчиняв якийсь безмежно важливий ритуал
(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 301); [Сестра Серахвима:]
А, одступаєшся? Ховаєшся?.. Кажи, що учинила…
Боїшся? (Панас Мирний, V, 1955, 67); Надто-бо вже
неподобне діяння вона [Клітемнестра] учинила, Шлюбному
мужеві смерть заподіявши (Гомер, Одіссея, перекл. Б.
Тена, 1963, 202); Це обурило старого запорожця, і він
учинив страшний розгардіяш (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир,
1965, 35);
// У сполуч. з деякими іменниками означає:
здійснювати, робити, виявляти те, що виражають ці
іменники. [Ярослав (гнівно):] Хто сміє тут
крамолу учиняти І сварами бентежити наряд? (Іван Кочерга,
III, 1956, 42); Аркадці галас підняли, Клялися учинить
одплату, Хоча би трупом всі лягли (Іван Котляревський, I, 1952,
259); — Спасибі вам, панове-молодці, Преславнії
запорожці, За честь, за славу, за повагу, Що ви мені учинили
(Тарас Шевченко, II, 1963, 159); — Здається, нікому я й лиха
не бажаю, а хтось мені вчинив таку капість [капость], —
сказав засмученим голосом Филін (Нечуй-Левицький, VI, 1966,
332); [Вітровий:] Рахівник мені казав, що ти йому
цілу ревізію вчинив. Всі книги переглянув (Олександр Корнійчук, II,
1955, 220).
Учинити волю чию — здійснити те, чого хтось хоче,
бажає. Ой, циганонько та воріженько [вороженько],
Учини мою волю, Ой причаруй та козаченька, А щоб
жив ізо мною! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 236); Максим вкінці
замовк і мусив учинити її волю (Іван Франко, VI, 1951, 13);
Учинити допит — допитати. Новим утікачам
[Наливайко] увечері прилюдний допит учинив (Іван Ле,
Наливайко, 1957, 186); Учинити опір див. опір; Учинити
слідство див. слідство; Учинити суд — з'ясувати провину
і встановити відповідне покарання. [Матушка гуменя:]
Ведіть і запріть її у льох на кріпкі запори.
Завтра ми суд над нею учинимо (Панас Мирний, V, 1955, 115);
Обуренню не було меж.. Тут же було вирішено чинити
суд над злочинцем (Петро Колесник, Терен.., 1959, 195).
♦ Славу учинити див. слава.
2. неперех. Діяти певним чином, способом. Вирішив Іван іти тільки на схід, нікуди не звертаючи. Так і вчинив (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 159); От погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече, а тепер як його поночі знайдеш? (Борис Грінченко, I, 1963, 416); Леся здригнулася і знов благально глянула на батька — Не треба так хвилюватися, — заспокоїв той, голублячи дочку. — Вчинила ти вірно (Микола Олійник, Леся, 1960, 37); Може, воно вам [дітям] уже й ні до чого. Все ж учиню так, як тато звелів (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 108).
3. перех., заст. Подавати, справляти (позов). [Констанцій:] Пробач... я хтів сказати, є відомість, що Туллія вже позов учинила у суд на половину всіх маєтків, — се нібито належить їй від тебе (Леся Українка, III, 1952, 272).
4. перех. і неперех. Заправляти дріжджами, запарою
розчин борошна (для виготовлення тіста на хліб і т. ін.).
— Мені здається, що й та страва не буде йому смачна..
і навіть той хліб не буде смачний, що я не своїми
руками вчиняла (Нечуй-Левицький, I, 1956, 148); — Тільки ж ти
мою роботу знаєш? У такі дні раз учиняти ні хліб,
а під ярмарок — двічі (Панас Мирний, I, 1954, 74); Оксана
саме учиняла хліб, коли до хати повернувся Бровко
(Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 59); — Мамо, хлібинку на
завтра. Іду в далеку дорогу.. Мати тихо зітхнула й
прядку одставила: — На хліб на дорогу треба
вчинити... (Андрій Головко, I, 1957, 181); Скільки клопоту і праці
треба докласти, щоб випекти хліб. І тісто вчинити,
і замісити, і піч нагріти (Радянська Україна, 11.VI 1959, 2).
Учиняти (учинити) діжу див. діжа.