УЧИТИ (ВЧИТИ), учу, учиш, недок., перех. і неперех.
1. чого, чому, з інфін. і без додатка. Передавати
кому-небудь які-небудь знання, навички; навчати.
Заробила Чи то позичила вдова Півкопи тую на буквар.
Сама б учила [сина], так не знала ж Вона письма того.
Взяла Та в школу хлопця одвела (Тарас Шевченко, II, 1963, 368);
На широкому майдані Єремія сам вчив своє нове військо,
показував, як битись на шаблях та на списах,
гарцювати на конях (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 22); Я вмію вінки
плести. Мене ніхто не вчив, я сама вивчилась (Юрій Яновський,
ї, 1958, 266); — Ну, я буду учити тебе
плавати! — сказав Карпо, підходячи до його [Івана] (Панас Мирний, I, 1954,
249); — Вчіть дітей садівництву по всіх школах країни,
так само, як вчите їх рідної мови й арифметики (Олександр Довженко,
I, 1958, 491); З дитячих літ пестить він княжича,
переказує йому все, що знає, вчить тому, що сам уміє
(Семен Скляренко, Святослав, 1959, 43);
// із спол. що, як.
Говорити, показувати і т. ін., яким чином, способом робити
що-небудь. Я їй вишиваю сорочки, учу, як мережку шити
(Панас Мирний, I, 1954, 75); Мене не треба вчити, як себе
поводити з дівчатами (Юрій Яновський, II, 1958, 70); —
Блаженко! .. — Слухаю, товаришу лейтенант гвардії!
— Скільки я вас учив, що не лейтенант гвардії, а гвардії
лейтенант! (Олесь Гончар, III, 1959, 46);
// Надавати
можливість учитися, давати освіту. — Я ж тебе, сину,
вчив, я ж тебе до ума доводив, у люди вивів,.. невже ти
тепер не постараєшся за мене? (Панас Мирний, I, 1954, 159);
— Все той старий виробляє.. Бач, яке вигадав: дітей
вчити, в пани виводити!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 102);
//
Збагачувати досвідом, розумінням чого-небудь. Біда учить,
а пан мучить (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 100); — Ви куркуля
вчилися по книжках ненавидіти, а мене — саме життя
вчило. Так хто ж тоді сильніше їх ненавидів: ви чи я?
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 29);
// Впливати в певному напрямку,
виховувати, прищеплювати що-небудь. Нетлінним
ввійшло «Слово о полку Ігоревім» в золоту скарбницю
людства, бо.. вчить нас любити Вітчизну (Максим Рильський, Хг
1962, 12).
Учити музики див. музика.
2. розм. Давати поради, настанови, повчати. — Гляди вже ти краще за своїми дітьми, а не прийшов чужих учити... — образливо одказала вона (Панас Мирний, III, 1954, 16); — Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не вчіть мене... — Та я не вчу. Я тільки кажу (Олександр Довженко, I, 1958, 462).
3. перен., розм. Карати. — Так от як ви!.. — Лютує Лев, — видумуєте танці? Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 113); Нахмурився Роман і красномовно поклав руку на пряжку ременя. — Здається, я давно тебе вчив. Чого там, у корчмі, не бачив? (Михайло Стельмах, I, 1962, 304).
4. із спол. що. Обґрунтовувати якусь думку, теорію, розвивати якесь положення; знайомити з якими-небудь ідеями. Марксизм-ленінізм вчить, що для переходу до комунізму необхідна не тільки потужна матеріально-технічна база, але й високий рівень свідомості всіх громадян соціалістичного суспільства (Наука і життя, 1, 1959, 2).
5. Засвоювати, опановувати, намагатися запам'ятати; вивчати. Трудно було [Максимові] заучувати ази та буки. Та що робити? — вчив (Панас Мирний, I, 1949, 231); Вони починають учити європейські мови і інтересуватись європейською літературою (Леся Українка, V, 1956, 25); — Вона вже й телеграфську азбуку вчить (Андрій Головко, II, 1957, 249); Ловив [Улас] себе на тому, що такий-от розділ знає гірше, ніж інший. Він насідав на той розділ, вчив його до туману в голові (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 52); — Що ж ви тепер вчите? — Про Жовтневу революцію (Михайло Стельмах, II, 1962, 72).