в означеннях
Тлумачення, значення слова «удаватися»:

УДАВАТИСЯ (ВДАВАТИСЯ), удаюся, удаєшся, недок., УДАТИСЯ (ВДАТИСЯ), удамся, удасися, док.

1. тільки 3 ос., також кому. Здійснюватися, успішно завершуватися. За все береться, та не все вдається (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 232); Йоньку охопило те ожвавлення і доброта, яка запановувала ним завжди, коли добре вдавалося діло (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 232); Все, що ми задумали, — все нам, друзі, вдасться! (Іван Нехода, Дивлюсь.., 1949, 77); — Ти про смерть не думай, ти про життя думай. І в першу чергу — про своє завдання. Повинно б удатися (Андрій Головко, II, 1957, 539);
//  безос., у сполуч. з інфін. Бути, виявлятися можливим (про здійснення чого-небудь). Сивоусий грек та молодий наймит-дангалак [весляр].. вибивалися із сил, налягаючи на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 390); Понюхав пирога, та не вдалось покуштувать (Номис, 1864, № 14329); Оксен зрозумів, що степом продертися не вдасться, і завів своїх людей у порослу хащами глибоку яругу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 530);
//  перев. док. Виявитися вдалим, гарним (про те, що утворилося внаслідок якогось процесу або про сам процес). Вже перед вечором вийняли з печі коровай, котрий і справді дуже вдався (Нечуй-Левицький, III, 1956, 74); Коли моє життя не вдалося, не можу ж я осолодити його цукерком у розмальованій обгортці... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 325); Родюча жирна галицька земля; і жито на ній удалося буйне, рославе (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 306);
//  перев. док. Видатися яким-небудь, випасти. За тиждень перед весіллям було якесь свято; день удався погожий, хоч уже листя падало, осінню пахло, а проте тепло та ясно (Панас Мирний, IV, 1955, 38).

2. Уродитися з певними якостями, особливостями вдачі (про людину). [Недоросток:] Бач: у людей буває удається й маленьке, та розумненьке, шустреньке, а тебе вигнало, як сьому верству, а ти й за малого не справишся! (Степан Васильченко, III, 1960, 92); — Не часто такі молоді, як оце й ти, хлопче, вдаються розумними (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 6); Він з ранку до вечора порався по господарству — хазяйновитий вдався (Михайло Стельмах, II, 1962, 326);
//  до чого, який. Мати певні нахили, здібності, пристрасть до чого-небудь. Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак (Іван Котляревський, I, 1952, 65); — Вже того не знаю, який він до діла, — каже батько, — а що до танців, то вдавсь: дівчатами, як мухами, увиває (Марко Вовчок, I, 1955, 200); — Хіба його не видно й спершу було, що він [Чіпка] чоловік путящий? Чи до роботи, чи до майстерства — до всього вдався! (Панас Мирний, II, 1954, 246).
 Не вдатися, розм.: а) (без додатка) бути безталанним, невдахою в житті. Ой біда, біда, що я не вдався: Брів через річеньку та й не вмивався (Павло Чубинський, V, 1874, 88); б) (ким) не змогти набути певної професії, кваліфікації і т. ін. Ба, та що робити, — публіцистом не вдалася, а белетристика така химерна штука (Леся Українка, V, 1956, 59); в) (чим) бути позбавленим якоїсь риси, властивості і т. ін. Марко хлопець душевний, здатний, так не вдався красою! (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 202).

3. перев. док., у кого, рідко на кого. Народитися, вирости схожим на кого-небудь, успадкувати чиїсь риси, особливості, якості. На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь [Андрій] (Марко Вовчок, I, 1955, 277); Настя, вдалася на свою матір і була невсипуща господиня (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 396); — Хай би їх у мене десятеро, то одно в одно не вдасться; а то ж він [Чіпка] один, як порошина в оці! (Панас Мирний, II, 1954, 178); Характером Іван увесь удався в батька, і нехай каміння летить в очі, а він стоятиме на своєму (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 9).

4. у що. Впадати в якийсь стан (звичайно важкий); перейматися якимсь настроєм. Не вдавайся в розпач, друже, — Бо в годину ту страшну Я розвію самотину, Здаля серцем прилину (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 267); Матрона Іванівна жінка вразлива, чутлива, не дає далі Остапові слова вимовити, благає його не вдаватись у журбу (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 300); — Дочко моя, знов мені снився твій батько і так страшно!.. — казала Нимидора дочці, і од того часу вона стала журитися і вдалась в сум (Нечуй-Левицький, II, 1956, 247).
 Удаватися (удатися) в паніку див. паніка; Удаватися (удатися) в пиху — заноситися, зазнаватися. Офіцери поводились делікатно, обходились з товариством просто, не вдавались в столичну пиху, жартували (Нечуй-Левицький, III, 1956, 139); Удаватися (удатися) в тугу див. туга.

5. у що, рідше до чого. Зосереджувати свої дії, діяльність, увагу на чому-небудь, займатися чимось. Не вдавайся в сварку, бо будеш битий (Номис, 1864, № 3284); Еней по щастю без поміхи Вдавався в жарти, ігри, сміхи (Іван Котляревський, I, 1952, 175); У батька і корів'як [корівок] дві, і коней четверо. Зимою столярує, літом у хліборобство вдається (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 407); У Львові [Юрась] на одну ногу з професорами.. В політику вдався (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 26); До перекладів і переспівів з східних мов А. Кримський вдався дуже рано, фактично тоді, коли почав перекладати і з російських поетів та писати свої перші вірші (Радянське літературознавство, 6, 1967, 46); Усе своє життя дід Митро мріяв розбагатіти, А як його розбагатієш, коли землі — кіт наплакав. Тоді він удався до комерції (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 13).
 Удаватися (удатися) в подробиці (тонкощі) — приділяти багато уваги найменшим деталям чого-небудь, другорядним обставинам і т. ін. Легіник ображався і платив тою ж самою монетою, негречно вдаючися в подробиці, чіпаючи навіть таку делікатну матерію, як питання літ (Гнат Хоткевич, II, 1966, 162); Удаватися в химери див. химера; Удаватися (удатися) до крайнощів (крайності) див. крайнощі, крайність; Удатися навтіки (до втечі і т. ін.) — утекти. — Видно, знала [Юліана], чим та пахне справа, І ще ніччю навтіки вдалася! (Іван Франко, XII, 1953, 333); Проте, ради справедливості, треба сказати, що Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох (Олесь Гончар, III, 1959, 187).

6. до кого. Звертатися до кого-небудь (з якимсь проханням, у якій-небудь справі тощо). До брата його мені не радили вдаватись, бо, кажуть, вони були посварені здавна і сливе не зналися (Леся Українка, V, 1956, 247); Весною знов починалися приступи кашлю, Чуплак вдавався до лікарів (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 181); — Скрутіть мені, голубе, цигарочку, — вдався він до мене, забачивши, що я збираюся закурити (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 86); Товариші не пішли до суду, а вдались до президії об'єднаних профспілок, і там справу було вирішено на їхню користь (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 119); — Ми до командира куреня, — удався Смирнов до старшого варти (Андрій Головко, II, 1957, 531);
//  у сполуч. із сл. до душі, до серця, до честі тощо. Звертаючись до кого-небудь, намагатися вплинути на його почуття. [Валент:] Здається, промова та була з найкращих, І що ж? Кому ж ти розсипав ті перли ясного розуму? Якісь діди, засушені в пергаментах, шукали параграфів по кодексах в той час, як ти вдавався до душі та серця! (Леся Українка, III, 1952, 290); — На соймі вимагали, щоб до них [козаків] поставилися як до ворожого війська, але король видав тільки універсал, вдаючись до їх громадського почуття і честі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 31).

7. до чого, рідко на що. Використовувати, застосовувати що-небудь як засіб для здійснення чогось. Під час наступу Щорс вдавався до виробленої ним уже тактики: заходив до ворога з тилу і флангів, наносив блискавичний удар, не даючи противникові опам'ятатись, продовжував бій до повного розгрому (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 54); Якщо, перекладаючи китайських, японських, індійських авторів, ми довго ще будемо примушені вдаватися до цього лукавого паліативу — підрядника, то слов'янських письменників росіяни, українці, білоруси повинні перекладати з оригіналу при вмілому користуванні словником (Максим Рильський, IX, 1962, 70); Глоба боявся їх [піонерів], маленьких і беззахисних, коли вирішив вдатись до зброї (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 140); Доведеться вдатися до прапорців. — Яких прапорців? — Звісно яких! Червоних! Вовки лякаються червоного (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 209); Остап вирішив удатися на хитрощі (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 363).

8. у що, рідко. Глибоко вклинюватися, врізуватися в що-небудь. Місце над морем. Море вдається затокою в скелистий берег (Леся Українка, I, 1951, 157); Частина суші, яка вдається в воду, називається півостровом (Фізична географія, 5, 1956, 55).

9. тільки док., куди, розм. Відправитися, податися куди-небудь. Комісія удалася на місце злочину до лісу (Ольга Кобилянська, II, 1956, 204); — Треба йти, пане Кузьмо. До Переяслава вдамся, хлопця до матері одведу... (Іван Ле, Побратими, 1954, 6).

10. діал. Здаватися. Зразу й не розібрати було, чи є хто живий на веранді, бо обличчя людей, набравшись незвичайного відтінку од зеленого сяйва, удавалися мов які примари не з сього світу (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 44); — Мені вдалося, що хтось гомонів у саду!.. (Степан Васильченко, II, 1959, 61).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 383.

Коментарі (0)