УДАВИТИСЯ 1 (ВДАВИТИСЯ), удавлюся, удавишся; мн. удавляться; док.
1. Забити собі горло великим
шматком їжі; подавитися. Соловейко вдавився ячмінним
колосом, а зозуля мандрикою вдавилась (Номис, 1864,
№ 471); Укинула Пріська ложку каші в рот; не
пожувавши, ковтнула та й удавилася. З тим устала із-за
столу (Панас Мирний, III, 1954, 47); Раз якось удавилась
[баба] глевким хлібом. Дід Прокіп, щоб урятувати її,
почав щосили гупати в плечі (Петро Панч, На калиновім мості,
1965, 6); * У порівняннях. Він зустрівся з лютим поглядом
свого Василя і замовк, як удавився картоплиною (Степан Чорнобривець,
Потік.., 1956, 274); Ніколи Таня не бачила його таким.
Губи бліді, надривно дихає, щось хоче сказати й не
може — наче вдавився (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 8);
// Задихнутися (від диму). Лука вдавився димом і довго
відкашлювався (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 384).
2. розм. Заподіяти собі смерть, повісившись. Тільки
не лайсь Та не знущайсь (Бо кепська вийде справа, Як
зашморгнусь Та й удавлюсь Стрічкою Станіслава)...
(Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 160); Коли б не жив чоловік
надією, то давно б удавився (Михайло Стельмах, I, 1962, 588);
//
наказ. сп., вульг. Уживається як лайливе побажання.
— На! з'їж оце своє писання та хоч вдавися ним! Йди
переписуй зараз наново (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 313); Згадала
я зозульників дурних, — Бодай вони мандрикою
вдавились, — Як купувала я — за мною волочились, Тепер хоч
би один на сміх... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 134).