в означеннях
Тлумачення, значення слова «уділяти»:

УДІЛЯТИ (ВДІЛЯТИ), яю, яєш, недок., УДІЛИТИ (ВДІЛИТИ), уділю, уділиш, док., перех.

1. Виділяти для кого-небудь частину чогось, ділитися чим-небудь. Хай поруч з ділами геройства й відваги Прославлять поети в віках назавжди Ту мить, коли нам із похідної фляги Солдат незнайомий вділяє води (Леонід Первомайський, II, 1958, 413); — Нехай поберуться.. Я й хату їм збудую, і города вділю (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 327); Він пішов за братом і сказав: — Я тобі, брате, уділю половину свого маєтку (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 76); Любка стояла під віконцем. Лузала гарбузове насіння, яке всю осінь не виводилось в її кишенях, то хотіла і Коропову вділити жменьку (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 132);  * Образно. [Маруся:] Чи тямиш же ти, що то таке коханнє [кохання]? Ти мене жалієш? Ти так багата щастям, що й мені хочеш частину його уділити? (Марко Кропивницький, I, 1958, 95); [Перелесник:] Потім ми заглянем до зорі в віконце, зірка-пряха вділить срібне волоконце, будем гаптувати оксамитну тінь (Леся Українка, III, 1952, 207);
//  Заощаджувати, відкладати що-небудь з метою зберігання. І справді, — думав я, — що чоловік заробив — то його вистача тілько на те, щоб сяк-так прохарчитися та кінці докупи звести... Уділити ж з заробітку яку дещицю про чорний день — не вистачить... (Панас Мирний, IV, 1955, 359);
//  Давати у розпорядження (місце), приділяти (час) і т. ін. кому-, чому-небудь. Як бачите, задля сього отділу [відділу] «Рідний Край» не може багато місця вділити (Панас Мирний, V, 1955, 421); [Мартіан:] Так, брате, докладу всії [всієї] снаги, всю ніч до ранку буду працювати,.. Але тепер вділи мені годину. Дозволь покликати моїх дітей.. і сього ж вечора, коли достойні, введи їх у громаду (Леся Українка, III, 1952, 295).

2. перен. Наділяти, обдаровувати чим-небудь; передавати у спадок якісь якості і т. ін. — Мати ж моя, матусенько, Нащо ж мене на горе вродила, Нащо мені чорні брови вділила? (Павло Чубинський, V, 1874, 467); «Та одна ж нас матінка уродила, Та не одну долю нам уділила: Тобі уділила — панувати, А мені уділила — горювати» (Українські народні пісні, 2, 1965, 127); Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 10).

3. заст. У сполуч. з деякими іменниками, перев. дієслівного походження, означає дію, зміст якої визна. чається значенням відповідного іменника. Ніхто їх [співців] не брав під свою оборону, Ніхто не спускався з високого трону, Щоб їм уділяти хвали (Леся Українка, I, 1951, 172); Він [Аркадій Петрович] хрестив і вінчав, дарував спаш, уділяв ради, його кликали «татком» (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 384).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 394.

Коментарі (0)