УДОСТО́ЮВАТИСЯ (ВДОСТО́ЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., УДОСТО́ЇТИСЯ (ВДОСТО́ЇТИСЯ), оюся, оїшся, док.
1. чого. Одержувати високу оцінку, нагороду, звання і т. ін. Якого розквіту досягла українська радянська література, можна бачити вже з того, що багато хто з-поміж наших письменників удостоївся звання лауреата (Павло Тичина, III, 1957, 308); Дев'ятнадцятирічним юнаком він [М. М. Боголюбов] став кандидатом. а ще через два роки — доктором математики і удостоївся Міжнародної премії Болонської академії наук (Знання та праця, 1, 1968, 10).
2. чого або з інфін., а також без додатка.
Одержувати що-небудь як знак поваги, прихильності,
схвалення тощо; заслуговувати. Іван IV похований у схимі —
чорному чернецькому одязі, якого удостоюються лиш
ченці, що повністю зреклись світського життя (Радянська Україна, 6.II 1964, 4); Врешті скінчила [повість],
прочитала в товаристві, удостоїлась похвали (Леся Українка, V,
1956, 131);
// ірон., жарт. Одержувати який-небудь
знак уваги, але зверхньої, поблажливої або
недоброзичливої. — Я вас не бачив, Свириде Яковлевичу. — Де
там було побачити! Дрібний в очах став. Голова
запаморочилась: адже на бричці самого Варчука удостоївся
прокататися. Це ж честь яка! (Михайло Стельмах, II, 1962, 376);
— Ти що, закоханий? — А хіба я не маю на це права?
— Ага! Нарешті! Хто ж це удостоївся, Ольга чи
учорашня практикантка? (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 85).
♦ Удостоюватися (удостоїтися) честі —
заслуговувати повагу, шану, яка виявляється у якихось вчинках,
діях і т. ін. Кращі колективи художньої самодіяльності
палаців культури і робітничих клубів удостоюються
честі виступити на його [Запорізького телетеатру
народної творчості] сцені (Робітнича газета, 8.VII 1977, 4); Три
письменники удостоїлись честі побачити столицю в
перший же день її визволення від гітлерівських
загарбників (Юрій Яновський, V, 1959, 168).