в означеннях
Тлумачення, значення слова «угадувати»:

УГАДУВАТИ (ВГАДУВАТИ), ую, уєш, недок., УГАДАТИ (ВГАДАТИ), аю, аєш, док.

1. перех. і неперех. Ураховуючи певні особливості, ознаки або прикмети, робити правильні висновки про що-небудь; здогадуватися. — Бачу... Ліс, видко, буде, а може — і слобода над річкою розтяглась, бо звідти прохолодою тягне, — угадує Яким (Панас Мирний, IV, 1955, 313); Цариця подив той угадує з очей (Микола Зеров, Вибр., 1966, 29); Купці в сукняних чумарках і чоботях пляшками обмацували поглядом в'юки, вгадуючи за обсягом і упакуванням їх вміст, якість і навіть асортимент (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 52); Михайло швидше угадував, ніж чув її слова (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 66); Угадала стара мати, Та не все вгадала, Знать, забула, що колись-то Сама дівувала (Тарас Шевченко, I, 1951, 157); Його захопив азарт бригади. Він поглядав на бригадира, бажаючи по його очах угадати, що треба робити (Юрій Яновський, II, 1954, 149);
//  Доходити до певної думки на підставі суб'єктивних почуттів, інтуїтивно. Молода дівчина вгадала душею, як вгадують малі діти, що Василь каже правду, й злякалась (Нечуй-Левицький, II, 1956, 61); І все ж художник якимсь внутрішнім, якимсь «шостим» почуттям вгадує, що ці картини їй подобаються менше (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 86);
//  Розгадувати щось загадкове, таємниче, незрозуміле для інших. По тому коржі, що плавав поверх води у мисці, угадувала знахурка, від чого те лихо приключилося (Панас Мирний, III, 1954, 58); Ще згадувалося мимоволі, як отоді колись Лукії, ще під війну германську, ворожила Упирка і вгадала ж, що вбито її чоловіка (Андрій Головко, II, 1957, 148);
//  Розгадувати чиюсь таємницю, прихований зміст чого-небудь. — Про що ви говорите? Не доберу, — сказав Прохор, справді не вгадуючи потайних намірів тестя (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 68); Ти від мене пішла, ти від мене пішла, Де сріблиться над полем холодна імла, Де берізки-сирітки безмовно стоять… Таємниці не смів, не умів я вгадать (Максим Рильський, I, 1960, 177);
//  Дізнаватися наперед, передбачати що-небудь. Данило угадував, що твердою рукою звідти, з ростово-суздальської сторони, почнуть руські землі збирати (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 561); [Деїфоб:] Якщо кажу, то, значить, варто слухать, а ти хоч і віщунка, та сама своєї долі, видно, не вгадаєш, то я тобі скажу (Леся Українка, II, 1951, 280); Рукопис гріхів моїх — чорний, Та кидать надію — шкода: Того, що присуджено буде, Ніхто наперед не вгада (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 275);
//  Давати правильну відповідь на загадку; відгадувати. Хоч набрався трохи муки, А вгадав, що сестри — руки (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 230).

2. перех. Розпізнавати, розкривати справжню суть кого-, чого-небудь. [Антей:] О, вони [співи] були потужнії натхненням, а не гуком. І в стриманім зітханні тихих струн Ми вгадувати вміли урагани, що нуртували в грудях у співця (Леся Українка, III, 1952, 428); Тарасові подобалось угадувати людей за зовнішністю: хто цей? а хто он той?.. І коли потім виявлялося, що вгадав, то радів з цього (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 143); [Маруся:] Тепер прощай. Прости мене, Кіндрате, Що я душі твоєї не вгадала (Володимир Самійленко, II, 1958, 91); Одна весела молодичка в яскравім намисті не жартома закохалася в Багірова. Вона вгадала в ньому надійного мужа й господаря, на плече якого з певністю можна спертись (Олесь Гончар, III, 1959, 189).

3. перех. і неперех. Пізнавати знайому людину чи щось уже бачене, знайоме або відгадувати відому людину чи щось відоме. Між музикантами шепотіння, розглядають гостей. Угадують між ними Кармелюка (Степан Васильченко, III, 1960, 184); Юнга поглядав на постать попереду, вгадуючи, хто б то міг бути (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 3); Припавши до вагонного вікна, Пата схвильовано вгадувала знайомі краєвиди (Олесь Донченко, VI, 1957, 127); Він ще віддалік вгадує Катрину ходу, і поступово на його лиці наче розвидняється (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 204); — Та й я не вгадаю, що воно за людина, — говорив старий Петро (Нечуй-Левицький, III, 1956, 288).

4. перех. і неперех. Намагатися навмання дати правильну відповідь; випадково виявлятися правим у чому-небудь. [Явдоха:] Ми сьогодні з Пріською правимося та й давай угадувати: а ну, чи приїде Галя? Я кажу: приїде, а вона — ні (Панас Мирний, V, 1955, 133); Спочатку йому було просто цікаво стежити за грою, вгадувати, кому повезе, а кому ні (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 67); Підполковник Бережний найбільше не любив, коли хтось говорив навмання, пробував угадати (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 54); — Тепер тягніть, — звернувся він до Тайах, показуючи їй із жмені кінчики двох сірників, — вгадайте того, що з сіркою (Юрій Яновський, II, 1958, 162).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 371.

Коментарі (0)