УГА́В (ВГАВ): Без угаву — не перестаючи, без перерви. Шепотіння, шелест, як той струмок, що туркоче без угаву десь за кущем (Степан Васильченко, Вибр., 1944, 125); Битим шляхом без угаву все мчали вантажні автомобілі (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 40); Він без угаву править теревені, поблискуючи з-під розкуйовджених вусів білими молодими зубами (Олесь Гончар, III, 1959, 54); Перекинута шаланда гойдалася на хвилях, шторм лютував без угаву (Юрій Яновський, II, 1958, 192). Не знати угаву — не зменшуватися, не припинятися, не зникати. Жаль у материнім серці не має спину, не знає угаву... (Панас Мирний, II, 1954, 187); Немає (нема) вгаву (угаву) — немає спину, немає перерви. У себе в кімнаті своїй обидві співають — нема вгаву... (Марко Вовчок, I, 1955, 376); — Як ідеш, біля того пекла — там крик, і стогін, і вгаву нема, і дьоготь іде, і смола кипить (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 294); Немає (нема, не було) вгаву (угаву) кому, на кого — хтось не перестає робити що-небудь, не може заспокоїтися, угамуватися. Не було дівчатам вгаву: Чайченко — як на мислі, як на язиці (Марко Вовчок, I, 1955, 189); Як та вода по весні, розірвавши греблю, знай біжить та клекотить — так я: ані вгаву, ані втоми мені немає... (Панас Мирний, I, 1954, 71).