УГНО́ЄНИЙ (ВГНО́ЄНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин.
ч. до угноїти. Відремонтований трактор котив по
угноєному полю, залишаючи за собою широку борозну
(Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1955, 380);
// угноєно, безос.
присудк. сл. Ділянку, виділену під горох, зорано на зяб і
угноєно (Радянська Україна, 26.XI 1961, 2).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 376.