УГРІВАТИ (ВГРІВАТИ), аю, аєш, недок., УГРІТИ (ВГРІТИ), ію, ієш, док.
1. перех. Гріючи, робити теплим; зігрівати. І на півслові рвеш ти муки І голосінь тяжкі слова — Твоя любов, любов жива, А не сльоза вгріває руки Твоїм нахмуреним синам (Михайло Стельмах, V, 1963, 60); А сонце гріє все да грів помаленьку, Угріло божий світ (Євген Гребінка, I, 1957, 61); * Образно. Не посміхнеться темний ум, Не вгріє серця й жарт крилатий (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 187).
2. неперех., рідко. Виділяти тепло; гріти. Сонце вгрівало, сиза земля парувала (Олесь Гончар, Земля.., 1947, 100); Сонце дедалі все вище та вище підпливало.. — Ач, як угріло! — обізвався він [дід] (Панас Мирний, I, 1949, 153).
3. перех., розм. Робити гарячим, доводити до потіння, завдаючи важкої роботи, фізичного напруження. Угріти коня (Словник Грінченка).
4. тільки док., перех., розм. З силою вдарити. Як угріє змія, то той по шию і ввійшов у мідний тік (Павло Чубинський, II, 1878, 238); [Кукса:] Що це ви, бодай вас, мало мене дубиною не вгріли? [Дранко:] Та то я шуткував! (Марко Кропивницький, I, 1958, 205).