Словник української мови

УГУ́РНИ́Й (ВГУРНИЙ), а, е, діал. Упертий, норовистий, зухвалий. Ті, що крізь помилки до правди добиваються, Мудрецями називаються; А ті, що в своїх помилках угурні, То справжні дурні (Іван Франко, XI, 1952, 330); — Ти, небоже Петре, не будь угурний, та же знаєш, що молодий мусить старшому змовчати (Василь Стефаник, Вибр., 1945, 62);
//  Який виражає зухвалість. — Може, я вам котрому вгурне слово сказав, може, я вам котрому зле діло зробив. Прощайте мені (Лесь Мартович, Тв., 1954, 85).