Словник української мови

УХНА́ЛЬ, я, чол., рідко. Те саме, що вухналь. Там [продавався] — залізний товар: підкови, гвіздочки, сокири, підіски, ухналі (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 13); Б'є-кує цілий день Бравий коваленко. Тут цвях, там ухналь — Все уміє коваль! (Іван Нехода, Казки.., 1958, 76);  * У порівняннях. Стерня.. стирчала тверда і гостра, мов розсипані без кінця ухналі (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 318).
♦ Кувати ухналі зубами див. кувати 1.