УКОРОЧУВАТИ (ВКОРОЧУВАТИ), ую, уєш і заст. УКОРОЧАТИ (ВКОРОЧАТИ), аю, аєш, недок., УКОРОТИТИ (ВКОРОТИТИ), очу, отиш, док., перех.
1. Робити що-небудь коротшим, меншим за довжиною.
— Ох лишенько! Це ж вийде ціле «посланіє»! Треба
вкоротити, — подумав о. Артемій. І він почав
вкорочувати (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 164); З-під рук у батька
вхопила [Тоня] його чабанські ножиці і вже
замахнулась ними обстригати, вкорочувати свої вгі (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 65);
// Робити коротшим, меншим за
довжиною, ніж звичайно, ніж потрібно. Мошка посадили
шити сукні в себе в покоях, щоб він часом не вкрав
матерії та не вкоротив шлейфів (Нечуй-Левицький, III, 1956, 244).
2. Робити що-небудь менш тривалим у часі. Боже
милий, Чому ти не хочеш Укоротить свої темні, Тяжкі
мені ночі!.. (Тарас Шевченко, I, 1963, 235); Співали другі півні,
вкорочували й так недовгої ночі (Ю. Мушк., Чорний
хліб, 1960, 162).
Укорочувати (укоротити) віку (вік, життя, заст.
животи) — зменшувати тривалість життя, ставати
причиною чиєїсь передчасної смерті. Його сивуха запалила
І живота укоротила (Іван Котляревський, I, 1952, 90); —
Помиріться з Олександрою та живіть, як люди, у згоді! Не
крайте мого серця на старість, не вкорочуйте мого віку
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 36); — Придавлю, причавлю пана, мов
змію підколодну! — і руками показав [Роман], як
вкоротить життя Стадницькому (Михайло Стельмах, I, 1962, 439);
Укорочувати (укоротити) ходи (ходу, крок і т. ін.) —
збавляти крок, сповільнювати ходу, іти повільніше,
Христя трохи вкоротила ходи, Кирило, порівнявшись
з нею, витяг люльку і почав набивати (Панас Мирний, III,
1954, 68); Укорочувати (укоротити) шляху (шлях,
дорогу і т. ін.) — ідучи навпростець, зменшувати
відстань. Пішоходці вкоротили собі дорогу: замість ходити
битим шляхом, вони здавна втоптали вузеньку
стежечку навпрошки (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 337); Я йшов на
снідання, хтів шляху вкоротити (Адам Міцкевич, П. Тадеуш,
перекл. Рильського, 1949, 95).
♦ Укорочувати (укоротити) язика (язик): а) (кому)
примушувати кого-небудь замовкнути або менше
говорити. Сама аж киплю. Рада б і на досвітки її посилати,
щоб укоротити цокотухам язика (Ганна Барвінок, Опов.., 1902,
296); б) (собі) не говорити зайвого. — Раджу панові
вкоротити свій язик! — Я, здається, тут начальник? —
спалахнув Заславський (Яків Качура, II, 1958, 445).