в означеннях
Тлумачення, значення слова «укорочувати»:

УКОРОЧУВАТИ (ВКОРОЧУВАТИ), ую, уєш і заст. УКОРОЧАТИ (ВКОРОЧАТИ), аю, аєш, недок., УКОРОТИТИ (ВКОРОТИТИ), очу, отиш, док., перех.

1. Робити що-небудь коротшим, меншим за довжиною. — Ох лишенько! Це ж вийде ціле «посланіє»! Треба вкоротити, — подумав о. Артемій. І він почав вкорочувати (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 164); З-під рук у батька вхопила [Тоня] його чабанські ножиці і вже замахнулась ними обстригати, вкорочувати свої вгі (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 65);
//  Робити коротшим, меншим за довжиною, ніж звичайно, ніж потрібно. Мошка посадили шити сукні в себе в покоях, щоб він часом не вкрав матерії та не вкоротив шлейфів (Нечуй-Левицький, III, 1956, 244).

2. Робити що-небудь менш тривалим у часі. Боже милий, Чому ти не хочеш Укоротить свої темні, Тяжкі мені ночі!.. (Тарас Шевченко, I, 1963, 235); Співали другі півні, вкорочували й так недовгої ночі (Ю. Мушк., Чорний хліб, 1960, 162). Укорочувати (укоротити) віку (вік, життя, заст. животи) — зменшувати тривалість життя, ставати причиною чиєїсь передчасної смерті. Його сивуха запалила І живота укоротила (Іван Котляревський, I, 1952, 90); — Помиріться з Олександрою та живіть, як люди, у згоді! Не крайте мого серця на старість, не вкорочуйте мого віку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 36); — Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! — і руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницькому (Михайло Стельмах, I, 1962, 439); Укорочувати (укоротити) ходи (ходу, крок і т. ін.) — збавляти крок, сповільнювати ходу, іти повільніше, Христя трохи вкоротила ходи, Кирило, порівнявшись з нею, витяг люльку і почав набивати (Панас Мирний, III, 1954, 68); Укорочувати (укоротити) шляху (шлях, дорогу і т. ін.) — ідучи навпростець, зменшувати відстань. Пішоходці вкоротили собі дорогу: замість ходити битим шляхом, вони здавна втоптали вузеньку стежечку навпрошки (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 337); Я йшов на снідання, хтів шляху вкоротити (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 95).
Укорочувати (укоротити) язика (язик): а) (кому) примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити. Сама аж киплю. Рада б і на досвітки її посилати, щоб укоротити цокотухам язика (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 296); б) (собі) не говорити зайвого. — Раджу панові вкоротити свій язик! — Я, здається, тут начальник? — спалахнув Заславський (Яків Качура, II, 1958, 445).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 420.

Коментарі (0)