УКОСИТИ (ВКОСИТИ), ошу, осиш, док.
1. перех. і без додатка. Косячи, одержати, здобути трохи або якусь кількість. — Ой, — каже батько, — як же ми мало вкосили! (Україна сміється, I, 1960, 218); Маржинки якась пара хвостів, та й тої годувати нічим: десь по узбіччях насмикає Єлена, та Олекса десь укосить заробляючи — ото й усе (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 7); Приїхавши на яровий клин вкосити коням мішанки, Карпо побачив Оксану (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 34); * Образно. Хто боровся, горів і натерпівся горя, Той по праву достаток і щастя укосить (Андрій Малишко, Любов, 1946, 17).
2. неперех., за ким, з ким, розм. Косячи, встигати за ким-небудь, бути нарівні з кимось. — Тоді вільні степи були, — скільки хто закосив, те й твоє... Так ніхто було за мною не вкосить (Остап Вишня, I, 1956, 34); Всі ж бо знають, що за завзятий робітник з Остапа. Не вкосить ніхто з ним (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 298).