Словник української мови

УКРИВА́ЛО (ВКРИВА́ЛО), а, сер. Легке покривало (шовкове, мереживне і т. ін.), яким накривають постіль удень. — До завіс, до рожевого шовкового укривала я попришивала б тонесеньке кружево [мереживо], як павутиння (Нечуй-Левицький, I, 1956, 201);
//  Те саме, що ковдра. Він поправив мені укривало в ногах, і я зразу заснула (Степан Тудор, Народження, 1941, 179); — Живуть вони в теплі, кожному окреме ліжко, укривало (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 19);  * Образно. Майнула блискавиця, на мить зірвала над лісом чорне укривало (Степан Васильченко, II, 1959, 329).