УЛО́ВЧИЙ (ВЛО́ВЧИЙ), а, е.
1. Признач. для ловецтва. — А ти, Уласе, доглядатимеш моїх вловчих собак, моїх коней (Нечуй-Левицький, III, 1956, 295).
2. у знач. ім. уловчий, чого, чол. Те саме, що ловчий 2. Було виїжджає син старого гетьмана Браніцького на влови,.. а з ним їде сила панів та вловчих з собаками (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 282).