в означеннях
Тлумачення, значення слова «умлівати»:

УМЛІВАТИ (ВМЛІВАТИ), аю, аєш, недок., УМЛІТИ (ВМЛІТИ), ію, ієш, док.

1. Знемагати від якого-небудь сильного переживання, враження, відчуття великої втоми і т. ін. Сама вмліваючи з тривоги.., старалась [Регіна] його [Владка] піддержати (Іван Франко, VI, 1951, 317); Чугайстир втомлявся.. Іван і сам умлівав од утоми (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 349); Яким же він дивом здивувався, коли його товариші аж умлівали зо сміху над його відомостями..! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 237); Я умлівала над хворим, Плакала я, що безщасна Тая душа (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 338); [Варвара:] Купи собі гітару, ти ж колись так грав, що всі дівчата умлівали... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 302);
//  тільки недок., за ким. Страждати від кохання. [Ледачий:] Якби ви знали, скілько за мною дівчат умлівало! (Карпенко-Карий, II, 1960, 20); Кому ж не видно, що Юрко навіть не підходить до неї, а вона щовечора умліває і сохне за ним (Михайло Стельмах, I, 1962, 279);
//  Перебувати у стані розслабленості, млості. Усім було душно, усі аж умлівали од духоти (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 104); Знеможені пасажири поховалися в холодок, але й там умлівали від спеки (Петро Панч, Ерік.., 1950, 30);  * Образно. Припорошена порохом стерня вже другий місяць умлівала від сонця і живилася тільки росою (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 252);
//  Втрачати свідомість, непритомніти; зомлівати. І що тільки в церкві дяк «Іже» заспіває, Бідна баба у кутку Мало не вмліває (Рудан, Тв., 1956, 147); На той зойк вибіг Яць з хати і підняв жінку: мала вибите одно око і на чолі кроваву рану.. Не кричала, не стогнала багато, тілько умлівала раз за разом (Іван Франко, II, 1950, 203); Прибігла [Дмитриха] з лісу просто до Павла Таєвого та й трохи не вмліла з переляку на порозі. — Ей, вуєчку..! — кричала, ледве переводячи дух. — Гринько повісився! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 372);
//  Завмирати, ціпеніти. Вона [Настя] припала до Гната, обіймала його, умліла на його грудях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 74);
//  Нити, завмирати (про серце, душу). Співай, ненько, тихесенько, бо сон утікає, не сплять очі, серце в'яне, душа умліває (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 38); І її [Химине] серце умлівало з жалю за тими голодними, хоч невідомими їй людьми (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 94); Пий, серце, найсолодшу з насолод — поцілунок першого кохання, умлівай від незнаного щастя (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 123).
 Умлівати (умліти) серцем (душею) — дуже переживати, хвилюватися з якогось приводу. — Сава!! — зойкнула [мати], умліваючи душею. — Сава убив його [сина]! — і упала на долівку (Ольга Кобилянська, II, 1956, 239); Вона [матушка] довго стояла під дверима, слухала [суперечку Франка і Рошкевича] і умлівала своїм добрим серцем (Петро Колесник, Терен.., 1959, 296).

2. Ставати нечутливим через порушення кровообігу; терпнути (про частини тіла). В опівночі очі слабнуть, пальці умлівають, а нитку мусить [жінка] прясти дальше (Василь Стефаник, Вибр., 1949, 224); Іванко не хоче заснути без співу. Мусить вона носити його й співати. Руки вмлівають, але дитина без присиплювання [присипляння] не засне! (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 30); [Хор косарів:] Коси нам не затупіють: Клепані гаразд, Руки наші не умліють, Скосим луг зараз! (Марко Кропивницький, V, 1959, 131).

3. розм. Доходити до готовності повільно, на слабкому вогні, на жару (про страву); упрівати. Що казати, розвідники люблять помріяти в лісовій тишині, біля вогнища, на якому умліває запашна яловичина (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 80); В печі вже напалено і борщ умліває, обгорнутий попелом (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 178); А чи знаєш ти, хлопче, що зварений у каструлі на плиті борщ — це не борщ. Як слід не вкипить, не вмліє (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 144);
//  Розжарюючись, ставати придатним для обробки (про залізо). Поки на вугіллі умлівало залізо, Шаповал гукнув доньку з городу (Михайло Стельмах, II, 1962, 153); Поспішив [Михайлик] до кузні, де вже вмліло в горені [горні] залізо, щоб мерщій узятись до роботи (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 291).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 441.

Коментарі (0)