в означеннях
Тлумачення, значення слова «умовкати»:

УМОВКАТИ (ВМОВКАТИ), аю, аєш, недок., УМОВКНУТИ (ВМОВКНУТИ), ну, неш; мин, чол. умовк, ла, ло і умовкнув, нула, ло; док.

1. Переставати говорити, припиняти розмову; замовкати. Хоч і розвеселився [Грицько] за роботою, та чогось умовкав посеред розмови і наче про щось думав (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 154); Він говорив майже не вмовкаючи, і мав про що говорити (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 116); Гупнуло так, що задвигтіла халупа. Всі здригнулись й умовкли на хвилину... (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 214); Присутні розступилися, даючи вільний прохід старшому, урочисто умовкнувши (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 87); Не знайшовши відповідного їдкого за змістом і все ж таки делікатного за формою слова, вмовкла [Ольга] (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 376);
//  Переставати співати, кричати, сміятися, грати на музичному інструменті і т. ін., припиняти спів, крик, сміх, гру на музичному інструменті тощо. Може, не один наймит гіркий,.. поганяючи чужу худобу та співаючи свою давню гірку пісню, що «немає гірше так нікому, як бурлаці молодому», почувши Кармелеву пісню, вмовкнув і повернувсь до хазяйської хати задуманий (Марко Вовчок, I, 1955, 356); Умовк кобзар сумуючи: Щось руки не грають (Тарас Шевченко, I, 1963, 45); Стіл поваливсь, шкло забряжчало на долівці, музики вмовкли (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 302); Соловейки притихли на хвилину, теж умовкли. Все кругом уже спало (Леся Українка, III, 1952, 479); Місяць світить.., видно, як удень. Варка зразу була почала кричати та пручатись, а потім чогось умовкла (Степан Васильченко, I, 1959, 269).

2. Переставати видавати, утворювати які-небудь звуки. З гір потоки! Скільки їх!.. Чистих, холодних, ясних.. Ледве вмовкає один — впереді [попереду] вже чується ласкавий зазив другого (Гнат Хоткевич, II, 1966, 300); Коли вмовкала скрипка, під вікном зчинявся галас. Кортіло всякому заглянути в цю глиняну шкаралупу, звідки лилися звуки (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 297); [Амфіон:] В тернах лежить покинута кітара [кіфара], на лірі струни зсохлись від невжитку, цівниця, дар від бога Пана, вмовкла (Леся Українка, I, 1951, 445); Коли.. радіола вмовкла, ілюмінація погасла, хтось зненацька задзвонив шкільним дзвоником, отим, що нагадує тронку чабанську... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 161).

3. Переставати звучати, затихати (про голос, спів, музику і т. ін.). Чим ближче присувається до горстки людей темний, невідомий ліс, вмовкають голоси (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 205); Веселий гомін умовк (Іван Франко, V, 1951, 260); Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист в'яне, жовкне... Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист — хутко вмовкне... (Леся Українка, I, 1951, 229); Вона [Анна] підняла руки, щоб подати їх йому, та в тій хвилі вмовкла музика (Ольга Кобилянська, II, 1956, 26); Одного дня гарматні постріли пролунали цілком близько. Здавалось, що зразу за лісом.. Одначе постріли швидко вмовкли (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 104).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 442.

Коментарі (0)