УМУДРЯ́ТИСЯ (ВМУДРЯ́ТИСЯ), яюся, яєшся, недок., УМУДРИ́ТИСЯ (ВМУДРИ́ТИСЯ), рюся, ришся, док.
1. Ставати мудрим, збагатитися знаннями, досвідом. В біді чоловік умудряється (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 41); Умудрітеся, немудрі: Хто світ оглядає, Той і серце ваше знає І розум лукавий (Тарас Шевченко, I, 1963, 343).
2. перев. з інфін. Бути в змозі, могти, уміти зробити
що-небудь, незважаючи на труднощі. Коли ж Микитка
умудрявся підвестись, держачись за колиску, Захар
усміхався (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 153); Збанкрутілий
промисловець Михайлов умудряється залучити до своєї
авантюри навіть дуже обережного Пузиря, і це загрожує
глитаєві судом (Історія української літератури, I, 1954, 458); — Ой,
відьма ж! Певно, родима відьма! Умудрилась причепити
під возом гарбуза! (Нечуй-Левицький, III, 1956, 28); На обіцянки
вона не дуже надіялася і при своїх злиднях умудрилася
зібрати кілька десятків яєчок і пішла на базар купити
бобу та сірників (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 33);
// ірон. Робити щось небажане. Конопельський та його
дружки захоплювались механічною майстернею. Через
те захоплення вона простоювала кожного разу, як вони
працювали біля станків. Коли не один, то другий
вмудрявся перепалити пробки (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963,
150); Хоч мав він голову не хитру, А умудрився якось
сам В дитинстві впасти на макітру, Страшний
дістати шрам І стати рицарем у дам! (Олександр Олесь, Вибр.,
1958, 297); Забувши основні закони діалектики, актори
нерідко умудряються грати надпозитивних,
бездоганних героїв, позбавляючи образ боротьби, протиріч і
переборення недоліків (Амвросій Бучма, З глибин душі, 1959, 71).
3. розм. Придумувати що-небудь, додумуватися до чогось. Еней один за всіх не спав; Він думав, мислив, умудрявся (Бо сам за всіх і одвічав), Як Турна-ворога побити, Царя Латина ускромити І успокоїти народ (Іван Котляревський, I, 1952, 253); Мій Клим подумав — і вмудрився: Хотів Кобилку Клим не їсти приучить, І Шкапа мусила постить (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 149).
4. тільки док., розм. Набути уміння, навику, вправності у чому-небудь; наловчитися. Один, ще змалку вдатний, Шпак У Щиглика співать навчився. Канальський Шпак так умудрився, Що як почне було співать — Диковина й сказать! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 41).