УМИРА́ЮЧИЙ (ВМИРА́ЮЧИЙ), а, е. Дієпр. акт.
теп. ч. до умирати. Серед каховських піщаних кучугур,
край ярмарку,.. вона сиділа над умираючою матір'ю
(Олесь Гончар, II, 1959, 342); Умираючий промінь сонця
падає на березу, кривавить білу кору (Анатолій Шиян, Переможці,
1950, 145);
// у знач. ім. умираючий, чого, чол.;
умираюча, чої, жін. Той (та), хто вмирає. Вмираючий важко
закашлявся (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 19).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 439.