Словник української мови

УМИРА́ЮЧИЙ (ВМИРА́ЮЧИЙ), а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до умирати. Серед каховських піщаних кучугур, край ярмарку,.. вона сиділа над умираючою матір'ю (Олесь Гончар, II, 1959, 342); Умираючий промінь сонця падає на березу, кривавить білу кору (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 145);
//  у знач. ім. умираючий, чого, чол.; умираюча, чої, жін. Той (та), хто вмирає. Вмираючий важко закашлявся (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 19).