УПАДАТИ 1 (ВПАДАТИ), аю, аєш, недок.
1. заст.
Падати. Багато громів упадало з небес, Багато земля
натворила чудес (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 24); З грізним
білим шумовинням Упадає річка з скель (Микола Шеремет, Удень..,
1962, 9).
♦ Упадати в ноги (до ніг) — робити земні уклони
комусь. Руками обхопила [Варка] тин коло хати, цілує
та плаче, та кричить; .. людям дякує, усім до ніг упадає
(Марко Вовчок, I, 1955, 177).
2. рідко. Втрачати силу, значення; занепадати.
Ремесло ковальське упадає, люди ходять до кузні, але вже
не для ковальської роботи (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 177);
Дочка повдовіла і вернула назад додому, господарство
упадало і марніло (Іван Франко, III, 1950, 443).
♦ Упадати на силі див. сила; Упадати серцем —
сильно переживати, переходити в стан крайньої
безнадії. — Посивію, занидію, а не здамся лиху. Я
нездатливий зроду. Будь же й ти мужня до краю і не впадай
серцем. Перебудемо лиху годину, і знов для нас ясно
засвітить сонце (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 210).
3. Працювати старанно, з великою сумлінністю. — Звісно, я там більше впадаю, там дітей куток (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 133).
4. коло (біля) кого, над ким, за ким. Турбуватися, піклуватися. Хоть як не гордує було козак любощами перед товариством, а як вернеться до господи, як зачне коло його упадати ластівкою мати, як стане голубити сестра,.. то й тверде, як залізо, серце пом'якшає (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 99); Хазяйка упадала біля гостя, не знаючи, чим ще почастувати його, як прислужитись (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 90); — Ну, що болить тобі, донечко, що? — упадав він над немовлям (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 303); Настуся упадала за хворою Оленою так, немовби це була її рідна сестра (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 382).
5. коло (біля) кого, за ким, перед ким. Домагатися
чиєїсь прихильності, запобігати ласки в когось. В новій
і незвичній ролі гостя довелося Шевченкові побувати і в
маєтках українського панства, яке навперебій упадало
біля знаменитого поета (Слово про Кобзаря, 1961, 47);
— Та хай дядина не думає, що ми перед нею упадаємо
(Іван Багмут, Опов., 1959, 4);
// коло (біля) кого, за ким,
рідко до кого. Маючи почуття симпатії, кохання до
когось, виявляти увагу, залицятися. [Палажка:] То
ти так думаєш, а вона інше гадає... Чого, бач, до тебе
упадає Іван, а не до неї!.. От її зло і розбира (Панас Мирний,
V, 1955, 220); Зараз Вутаньці подобалось, що він так
упадає коло неї (Олесь Гончар, II, 1959, 181); Колись,
тільки-но вона почала дівувати, за нею упадав Євдоким
(Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 233).
♦ Сліпма упадати за ким — палко кохаючи
кого-небудь, залицятися, намагатися невідступно бути
поряд. [Одарка:] Парубки за нею сліпма упадають, а
їй тілько б жартувать!.. (Карпенко-Карий, I, 1960, 197).
6. заст. Припадати, випадати комусь. Упадає
некрутська черга на його, Ігната, которому, каже, сповнилось
вісімнадцять літ (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 272); На день
упадає заробітку по півкарбованця (Ганна Барвінок, Опов.., 1902,
423);
// безос. Траплятися, доводитися. Щоправда, —
пером, чорнилом Сковорода міг писати свої твори десь,
або ж у вчителя в селі, на пасіці, але ж обмірковувати
їх, виношувати і на людях перевіряти — завше упадало
йому тільки в мандрівках (Павло Тичина, III, 1957, 102).
Не впадає, безос. — не можна, не вдається через
несприятливі, невідповідні умови. — Бабусечко,
голубочко! То ви з нами житимете? — Чого б то й бажати,
та не впадає (Марко Вовчок, I, 1955, 116).
7. у знач. вставн. сл., заст. упадає. Уживається в значенні, близькому до слів отже, виходить. У старосвіщину [старосвітщину] знаєте, які люде були: здорові, сильні, великі, от і він, упадає, з тих-то людей велетенського роду (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 424).
8. діал. Личити, належати. — Ярина вже дівка, то їй впадає йти на музики, а я ще мала (Леся Українка, III, 1952, 652).