УПОДО́БА (ВПОДО́БА), и, жін. Почуття приємності,
задоволення, симпатії, викликане ким-, чим-небудь.
Збіга мені на думку, з чого-то береться часом, чим
держиться та, мовляв, уподоба, чи любва? (Марко Вовчок, VI,
1956, 287); Пан Зефірин з уподобою повів очима по столі
(Іван Франко, II, 1950, 367);
// Смак. — Ну і вподоба в убранні
в тутешніх дамі неначе в Константинополі абощо
(Нечуй-Левицький, V, 1966, 136).
Бути (стати, припадати, припасти і т. ін.) до
вподоби кому — подобатися. Відколи парубкував [Зінько],
тільки одна дівчина й припала йому була трохи до
вподоби — то була наймичка Левантина (Борис Грінченко, II, 1963,
324); — Треба сказати тобі, Павлушо, по щирості,
чимдалі більш ти мені до вподоби. Що напористий
отакий (Андрій Головко, II, 1957, 274); Бути не до вподоби кому —
не подобатися. — До якого ж часу, батьку, будемо отак
сидіти? — питався Андрій, якому таке життя було
явно не до вподоби (Олександр Довженко, I, 1958, 241); По своїй
уподобі — за власним смаком, бажанням. Я собі шапку
таки по своїй уподобі вибрав (Словник Грінченка); Непереможне
бажання потягло її [Гюлле] туди, в ті дивні країни,
де жінка.. може прокладати шляхи по своїй уподобі
(Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 102).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 463.