УПОВИ́ТИЙ (ВПОВИ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уповити. То Клеаріста йде у хвилюванні нив; Блакить очей горить із-під дугастих брів, Вузьке чоло її пов'язкою вповите (Микола Зеров, Вибр., 1966, 463); Лежала земля густими димами вповита, снарядами зрита, освіжена кров'ю земля (Любомир Дмитерко, Присяга.., 1937, 47); * Образно. Ввірветься думка сумовита, Тривоги хмаркою вповита (Іван Франко, X, 1954, 14).