Словник української мови

УПРАВИ́ТЕЛЬ, я, чол. У дореволюційній Росії — особа, яка керувала справами, розпоряджалася фінансами поміщицького господарства, заводу, фабрики і т. ін. Бонкоеський тепер був управителем в одному селі багатого графа (Нечуй-Левицький, III, 1956, 167); Що тільки робиться з селом!? Управитель уже трьох огирів заганяв, два повіти вздовж і впоперек з'їздив, та ніхто не прийшов із косами і серпами на лан (Михайло Стельмах, I, 1962, 565); Тут, біля ставка, любила збиратись молодь. Хоч управитель маєтку Гарецьких і лаявся, щоб не толочили трави.., але хлопці й дівчата не поступалися (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 10);
//  заст. Керівник, голова чого-небудь. — Ви — управитель масонської ложі «Любов до істини»! (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 250).