УПИВАТИСЯ 1 (ВПИВАТИСЯ), аюся, аєшся, недок., УПИТИСЯ (ВПИТИСЯ), уп'юся, уп'єшся, док.
1. П'ючи вино, горілку і т. ін., п'яніти, ставати п'яним. З того часу щовечір вона була й п'яна; а вирве вдень годинку, то і вдень уп'ється (Марко Вовчок, I, 1955, 267); — Коли б не впиться, — сказала Кайдашиха і оддала хазяйці чарку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 281); Хропе сторож, що упився з нагоди приїзду паничів (Олександр Довженко, I, 1958, 222); А гості впилися, сидять посовілі (Леонід Первомайський, II, 1958, 387); * Образно. Десь з середини серпня дощі почали лити через день, земля так впилася вологою, що лежала п'яна, сита, врунилась (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 177).
2. перен. Насичуватися чим-небудь, вбирати щось
у великій кількості. Лежать неозорі колгоспні лани, —
і озимі, і ярі, — лежать колгоспною любов'ю викохані,
сонцем упиваються... (Остап Вишня, I, 1956, 371); О хмари,
не пливіть... зелені Поля ще не впились, Хай ллються
ще струмки студені (Максим Рильський, I, 1960, 94).
♦ Упиватися (упитися) кров'ю (крові) див. кров.
3. чим, рідко чого і без додатка, перен. Дуже втішатися чим-небудь, мати насолоду від чогось. Я люблю тебе, пташино. Як щебечеш між квітками, — Мовчки слухаю й радію, Упиваючись піснями (Борис Грінченко, I, 1963, 109); Іди ж, Насичуйся весною, упивайся, Вбирай у себе голоси та барви (Максим Рильський, I, 1956, 77); Прага співає, дзвенить, тріумфує, впиваючись радістю весни й перемоги (Олесь Гончар, III, 1959, 458); Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмілій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 41); [Хвора:] Якби вдалось моє велике діло. Я б упилася щастям перемоги, — Не спогадом, надією жила б (Леся Українка, I, 1951, 120); Ти жити хтів хоть хвилю так, як другі, Хоть капельку солодощі життя Закоштувати, дихнути свобідно Хоть раз, упитись жару й забуття (Іван Франко, XIII, 1954, 407).