УРІВНОВА́ЖЕНИЙ (ВРІВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до урівноважити. Тачанка, і без того не урівноважена пасажирами, жалібно черкалась під Гаркушею об колесо (Іван Рябокляч, Золототисячник, 1948, 167).
2. у знач. прикм. Який уміє володіти собою,
відзначається витримкою; стриманий (про людину). Завжди
урівноважений і терплячий, капітан Чумаченко ставав
нещадним, коли виявляв, що якась рота зазнала марних
втрат людьми (Олесь Гончар, III, 1959, 282); Хлопець явно
стримував себе, намагався бути врівноваженим і
спокійним, а в душі його все кричало і обурювалося (Вадим Собко, Нам
спокій.., 1959, 51);
// Який виражає витримку, спокій.
Мама писала своїм гарним, врівноваженим почерком про
все, що діялося дома (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 93);
Настрій у нього був спокійний, урівноважений, як у
людини, що довго борсалася в хвилях бурхливої річки і
нарешті дісталася берега (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961,
26).