У́РНА, и, жін.
1. Посудина, звичайно у формі вази,
для зберігання праху померлого після кремації. [Кай
Летіцій:] Позамикались дома, наче в урни
замазались, іще й не спопелівши, обличчя в них [філософів]
повитягались навіть (Леся Українка, II, 1951, 366); Те ж,
від кострів що зосталось, в єдиній впокоїлось урні...
(Микола Зеров, Вибр., 1966, 324); Можна припустити
спалювання трупів родичів [у шзньотрипільський час].
Можливо, попіл померлих деякий час зберігався в урнах вдома,
в сім'ї померлого (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 69);
І от ялини, що стоять на варті Священних урн, де
сховано останки Синів народу, вірних до кінця!
(Максим Рильський, II, 1960, 314);
// Надмогильний пам'ятник або
його деталь, що має форму такої вази. Пам'ятник
зводився в молодому саду над дорогою, увесь витесаний з
карпатського каміння, по краях оздоблений мармуровими
урнами (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 93).
2. Скринька з вузьким прорізом, в яку опускаються виборчі бюлетені при таємному голосуванні. Щоб простелилося в віки Життя погоже та безбурне, — Ідіть, дівчата й юнаки, Усі до виборчої урни.. Я разом з вами бюлетень За Батьківщину опускаю (Максим Рильський, II, 1960, 285).
3. Кругла посудина для сміття, що встановлюється на вулицях і в громадських приміщеннях. Черкашин підняв недокурок і кинув до урни (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 61); З дверей приміщення прибиральниця виносить урну із сміттям (Андрій Головко, I, 1957, 477).