в означеннях
Тлумачення, значення слова «уривати»:

УРИВАТИ 1 (ВРИВАТИ), аю, аєш, недок., УВІРВАТИ (ВВІРВАТИ) і УРВАТИ, ву, веш, док., перех.

1. Тягнучи, смикаючи, відокремлювати частину від цілого; відривати. Налякане звірятко [ящірка] з усієї сили перлося наперед. Аж нарешті урвало притиснену часть [частину] хвостика й утікало просто перед себе (Лесь Мартович, Тв., 1954, 293); Вона урвала пряжу, і, кинувшись до Малашки, почала з удаваною злістю штурхати її веретеном попід боки (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 99);
//  Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо); зривати. — Урвіть по листочку, Вломіть по гіллячці (Степан Руданський, Вибр., 1937, 74); [Дівчата (хвилю мовчать, потім починають співати):] Урву рожу-квітку та й пущу на воду (Іван Франко, IX, 1952, 94);
//  Переривати, розривати що-небудь навпіл, на частини. — Музика, ша! — гукнув раптом голос Качковського, та так зично, що скрипка й басоля зараз замовкли, мов урвали струни (Леся Українка, III, 1952, 671).

2. перен. Різко припиняти що-небудь (дію, процес і т. ін.). «Ви, певно, теж уже догадались, хто він такий...» Я одразу уриваю читання: — Хто ж це? (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 41); Майстер Никифір уриває роботу, уперізується і теж бере свічечку в руки (Марко Черемшина, Тв., 1960, 89); Війт урвав бесіду й оглянувся по хаті. З його слів та погляду можна було зміркувати, що він хоче щось більше казати, лише здержується (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 59); Гарасько урвав сміх, мовчки плуганився за Тимком (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 41);
//  неперех. Зупинятися раптово, несподівано (звичайно в розмові, бесіді і т. ін.). Вона говорила майже весело, хоча по кождім реченню уривала і важко дихала (Іван Франко, IV, 1950, 301); [Любов:] Колись ми були друзі, пожалуємо ж тепер,.. (Уриває) (Леся Українка, II, 1951, 90); Сахно з цікавістю слухала господаря, але той раптом урвав, — Я втомлюю вас. (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 38).
Уривати (урвати) терпець див. терпець.

3. З труднощами знаходити, виділяти для якої-небудь мети (час). Цілий тиждень Христя за приводом хазяйки, наче в каторжній роботі, коло печі крутилася, уриваючи післяобідній зайвий час на підмазування (Панас Мирний, III, 1954, 81); За тим натовпом, клопотом та тру сою, то я не урвала й годинки з людьми попрощатись (Марко Вовчок, I, 1955, 118); Тайжан урвав на світанку хвилину і прибіг допомогти Кумиш (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 40).

4. Діставати, захоплювати, одержувати що-небудь нечесним шляхом, діючи хитрістю, силою і т. ін. — І чом я ще не служила? От і сама б прохарчилась і дітям би перепало: коли огірочків, коли м'ясця, сиру, сальця, а таки б урвала! (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 31); [Острожин:] Та змилуйтесь! Чи один же цілий вік клацає зубами даремно, а ви одразу такий шматок урвали... (Леся Українка, II, 1951, 85).
 Уривати (урвати) шматок див. шматок.

5. Зменшувати. Най знає, як бідному робітникові уривати платню! (Іван Франко, I, 1955, 118).

6. Надривати, пошкоджувати. — Як вам не соромно? Серце своє тут урвав [голова колгоспу], а ви отак дякуєте (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 486).

7. тільки док., розм. Ударити, хльоснути. — Оцею якби урвав! — каже Ковинський, простягаючи свою різку (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 103).

8. діал. Бігти, утікати. За що продав, аби б довго не стояти, та й уривай додому (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 9); Йому гукають: тривай! а він чимдуж урива (Словник Грінченка).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 475.

Коментарі (0)

УРИВАТИ 2 див. вривати 1.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 476.

Коментарі (0)