в означеннях
Тлумачення, значення слова «ушановувати»:

УШАНОВУВАТИ (ВШАНОВУВАТИ), ую, уєш, недок., УШАНУВАТИ (ВШАНУВАТИ), ую, уєш, док., перех.

1. Виявляти пошану, повагу до кого-, чого-небудь; поважати. [Семпроній:] Ні. Я ж не кажу зректися християнства. Вшануйте римський звичай, і ніхто вам не заборонить кланятися богу, якому хочете (Леся Українка, II, 1951, 476); Це ж його приятель, що й на храму з ним стрівався і на ярмарку у Вільшаній. Підійшов [дід], признався, привітався, вклонився, — хоч і сліпий той, а треба й сліпого вшанувати (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 16); Надюшенька виявилась дуже турботливою і дуже уважною до людей. За це люди полюбили її, вшанували (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 479);
//  Виявляти пошану, повагу до кого-небудь, влаштовуючи урочисте зібрання (збори, засідання і т. ін.) на його честь. У вересні 1934 року вся країна святкувала вісімдесятиріччя життя й шістдесятиріччя творчості Мічуріна. Понад тисячу колгоспників усіх братніх республік приїхало вшанувати Героя Праці (Олександр Довженко, I, 1958, 494);
//  чим і без додатка. Оцінюючи заслуги, нагороджувати кого-небудь чимось в знак пошани, відзначати, обдаровувати або обирати ватажком, керівником і т. ін. Кожен подвиг народ помічає, Всіх вшановує рідна земля: Орден Леніна щедро вінчає І професора, й коваля (Терень Масенко, Срібна дорога, 1946, 6); М. Т. Савіна від імені александрінців вшанувала Кропивницького на виставі «Наталки Полтавки» золотим лавровим вінком (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 47); — Та коли вже мене [кошового] вшанували, то моя рада: не гаяти, товариші, часу і гнатися за татарином (Олександр Довженко, I, 1958, 254); Сумлінно й ретельно підтримував Петро Конашевич тих, хто його вшанував гетьманською булавою (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 573). Ушановувати (ушанувати) [світлу] пам'ять чию, кого: а) виявляти чимось свою пошану до пам'яті когось. — Сьогодні вночі, — лунав голос з трибуни, — гайдамаки по-звірячому забили нашого дорогого товариша ..Вшануймо його світлу пам'ять мовчанням! (Андрій Головко, II, 1957, 627); Взявшись за руки, ми обоє стояли мовчки в глибокій зажурі, вшановуючи світлу пам'ять того, кого по праву обоє могли назвати своїм батьком (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 25); б) відзначати пам'ятну дату, річницю когось померлого. До Великої Жовтневої соціалістичної революції грузинська громадськість урочисто вшановувала пам'ять Т. Г. Шевченка у 1911 році (півстоліття з дня смерті) та в 1914 році (століття з дня народження) (Вітчизна, 3, 1964, 199).

2. чим. Своєю увагою, присутністю і т. ін. робити честь кому-небудь. Всі запрошені радо дали згоду вшанувати своєю присутністю їх родинне торжество (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 39); Помітивши Ліну, що з книжечками під пахвою стебелясто сутулилась осторонь біля газетної вітрини, Гриня мимохідь вшанував її своєю увагою: — Здавати принесла? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 175).

3. тільки док., чим і без додатка, розм. Пригостити, почастувати кого-небудь. [Пищимуха:] Ми до тебе, як та татарва, цілою ордою, [Іван Степанович:] Знайдеться чим ушанувати дорогих гостей... (Марко Кропивницький, V, 1959, 66); Маланка з матір'ю.. ламали голову, як вшанувати дорогого гостя (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1947, 157);
//  ірон. [Бійці:] Як ти думаєш, чим би його найкраще вшанувати, оце фашистське опудало? — Куля? — Жаль металу... (Олександр Левада, Драми.., 1967, 133).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 539.

Коментарі (0)