УЩИ́ПЛИВИЙ (ВЩИ́ПЛИВИЙ), а, е.
1. Який
любить говорити гостро, дошкульно, так, щоб уразити,
примусити відчувати докір, насмішку і т. ін. Явдоха
Купер'яниха.. в сварці не так груба, як ущиплива
(говорить здебільшого в іронічно-ввічливому тоні), і через
те її всі бояться (Леся Українка, III, 1952, 722);
// Який
характеризується гостротою, дошкульністю. Вірші його
вийшли насмішкуваті й ущипливі, але зовсім недоладні
(Нечуй-Левицький, IV, 1956, 189); Досі ущиплива та докірлива
розмова стихла (Панас Мирний, III, 1954, 28); «Черв'як ти», —
думаю я.. І ще багато різних ущипливих слів
прикладаю до цього задаваки (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 6); На деякий
час запала мовчанка, яка обіцяла ще більшу сварку.
Тимко сидів згорбившись, підшукував ущипливі слова
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 36).
2. перен. Дуже відчутний, сильний, пронизливий (про холод, вітер, мороз і т. ін.). Надворі січень. Ущипливий мороз ліз під пальто, натирав веселковим кольором ніс і щоки (Яків Качура, II, 1958, 256); З півночі подихав пронизливий вітрець. А проте Лагунський не звертав І на нього уваги. Він просто його не помічав. Чи ж має яке значення цей вітрець, бодай і ущипливий, коли на душі стало так легко? (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 317).