в означеннях
Тлумачення, значення слова «уславляти»:

УСЛАВЛЯТИ (ВСЛАВЛЯТИ), яю, яєш і УСЛАВЛЮВАТИ (ВСЛАВЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., УСЛАВИТИ (ВСЛАВИТИ), влю, виш; мн. уславлять; док., перех., уроч.

1. Робити знаменитим, славнозвісним, сприяти величі когось, чогось. І ось прокотилася слава По всьому донецькім краю, Що йде попереду Полтава, Вславляючи область свою (Степан Олійник, Вибр., 1959, 222); Щепкін у малих ролях створював незабутні образи, уславлюючи цим і авторів маловідомих п'єс (Збірник про Кропивницького, 1955, 83); Яким величезним почуттям відповідальності має перейнятися кожен з нас [митців] у змалюванні наших людей, щоб не здрібнити, не применшити їх,.. щоб, віддаючи належне забавності та цікавості, не втратити головного, того, що в житті уславило і звеличило нашу людину (Олександр Довженко, III, 1960, 311); Шахтобудівельники Донбасу уславили себе, встановивши світовий рекорд швидкості проходки вертикальних стволів (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 187).

2. Високо оцінювати, прославляти кого-, що-небудь. Самому ж себе уславляти — не приходиться, та й не личить (Панас Мирний, V, 1955, 400); Той не співець, хто не кличе на бій, Хто в пісні народ не уславлює свій (Степан Крижанівський, Калин. міст, 1940, 93); А Христю всі вславляли — в класі перша красуня! (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 6); «Плуг» [вірш П. Тичини] був твором, що уславляв революцію (Поезія і революція, 1956, 81).

3. розм. Поширювати негативні відомості про кого-небудь, плітки, які ганьблять, засуджують. — Та він [Тарас] у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре — він удвічі добрий (Степан Васильченко, II, 1959, 361).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 490.

Коментарі (0)