Словник української мови

У́СНІСТЬ, ності, жін. Абстр. ім. до усний. Давнішими дослідниками визначались, як істотні ознаки фольклору масовість його побутування і усність його творення та передачі (Максим Рильський, III, 1956, 153); Усність творення і анонімність, як важливі ознаки дожовтневого фольклору, перестають бути характерними для сучасного (Народна творчість та етнографія, 2, 1965, 47).
▲ Усність судового процесу — усне ведення, усний розгляд справи в суді. Гласність, усність і безпосередність судового процесу роблять самий розгляд справ у суді засобом виховання, громадського впливу на порушників закону (Радянський суд, 1951, 52).