УСТАВАТИ (ВСТАВАТИ), устаю, устаєш, недок., УСТАТИ (ВСТАТИ), устану, устанеш, док.
1. Підводитися, ставати на ноги. Який час дивиться [Лукаш]
на вогонь, потім устає, відходить далі від огнища і
походжає по галяві (Леся Українка, III, 1952, 212); —
Щохвилини він уставав і пив воду (Юрій Яновський, II, 1958, 105);
Учні разом устали, дружно відповіли на привітання
вчительки (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 176);
//
Підводячись, залишати певне місце, злазити, переходити
куди-небудь. Батько сів біля зятя, а мати, звісно,
поралась, сама і страву на стіл подавала, бо вже
Марусі не годилося з посаду уставати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
73); Мотрі зробилось холодно. Устала вона з печі,
щоб хоч двері зачинити (Панас Мирний, II, 1954, 162);
Посірілий, розхристаний, підскакав [Козаков] до
«хазяїна», доповів, не встаючи з сідла (Олесь Гончар, III, 1959,
361).
Устати з колін: а) піднятися на ноги після стояння
на колінах; б) див. коліно; Устати на коліна —
опуститися додолу, ставши на коліна. Встав [Потап] на коліна,
просто у сніг, і ткнувся лицем в зложені руки (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 279).
2. Прокинувшись, підводитися з постелі. —
Вставай, Енею, годі спати (Іван Котляревський, I, 1952, 200); Уставала
Мелася раніш од усіх і лягала од усіх пізніш, бо.. було
їй, вже казано вам, такого діла, що ой-ой! (Марко Вовчок, I,
1955, 340); Це було в неділю.. Він устав рано і мовчки
почав справлятися біля хазяйства (Борис Грінченко, I, 1963, 259);
Цього весняного ранку Оксен устав, як завжди, рано,
тільки проспівали треті півні (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 25).
♦ Устати не на ту ногу див. нога.
3. перен. Повставати на боротьбу з гнобителями, підніматися на захист чого-небудь. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте (Тарас Шевченко, I, 1963, 354); Дарма, кати оскаженілі! Вам перемоги не діждать! Назустріч вашій темній силі Устала промениста рать (Максим Рильський, II, 1960, 171).
4. Здійматися вгору (про куряву, туман, хвилі
і т. ін.). Сиділи лірники та грали По шелягу за танець.
Кругом аж курява вставала. Дівчата танцювали І
парубки... (Тарас Шевченко, II, 1963, 98); — Що то, діду, курить
у долині? — спитав хлопчик. — То туман устає
(Панас Мирний, I, 1954, 170); В бухті хвилювання було не
таке сильне, як на морі. Але й тут уставали високі
хвилі (Микола Трублаїні, I, 1955, 178);
// Підніматися, займати
положення, близьке до вертикального. Палуба вставала
дибки крутою горою, перетворювалася на крутий схил,
на якому чудом утримувалися матроси (Зінаїда Тулуб, В
степу.., 1964, 393);
// Сходити, з'являтися на небі (про
небесні світила). Сім'я вечеря коло хати, Вечірня
зіронька встає (Тарас Шевченко, I, 1951, 390); Над морем уставала
яскраве.. сонце (Олесь Донченко, II, 1956, 142); Сонечко встало,
прокинулось ясне, Грав вогнем, променіє (Леся Українка,
I, 1951, 15);
// Починатися, наставати (про ранок, день
і т. ін.). Із перлистого туману При яснім моїм вікні
Устає півсонний ранок, Гасить зорі і вогні (Максим Рильський,
II, 1960, 41); Устане ще день яснобарвний (Андрій Малишко, Чотири
літа, 1946, 137).
5. перен. Показуватися, ставати видним. Коні витягли
фаетон на гору. З-за гори разом устало все Кам'яне
(Нечуй-Левицький, I, 1956, 160); Бійці поспішали досягти
вершини і глянути вперед: що там? Чи не рівнини, чи
не степи?.. А перед ними знову вставала панорама
гір, нижчі і вищі кряжі (Олесь Гончар, III, 1959, 112);
//
З'являтися в процесі роботи, будівництва і т. ін. Скрізь
робота кипить.. Там риштують, а там Вже новий
устає терикон (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 26); Устав
Севастополь з руїн, Мов пам'ятник на п'єдесталі, На
скелі красується він (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 370); Не
діези цвітуть, не бемолі, — то залізо залізо гризе, то в
колишньому дикому полі корпусами встає ХТЗ (Володимир Сосюра,
I, 1957, 238);
// Виникати, поставати з чогось, через
щось. Вона тільки судила та сварилась, що мати
кориться чоловіку, що з того усе лихо встає (Марко Вовчок, I,
1955, 223); Пісня з серця мого устає (Леся Українка, I, 1951,
349); Як росло в ті хвилини у душах ясне відчуття
величезних обов'язків, що перед нами вставали! (Сава Голованівський,
Поезії, 1955, 21); Гостре обурення однак скоро пройшло,
і крики поволі затихли. Знов устало питання — те
саме, що і спочатку, — що ж мають робити? (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 176);
// рідко. Охоплювати кого-небудь (про
почуття). Проснулася туга, устала ненависть...
(Панас Мирний, III, 1954, 95).
6. перен. Поставати в уяві, пам'яті. Перед очима
є Маланки встала левада — зелена, весела, над річкою...
Вони з Гафійкою плоскінь беруть (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
15); Перед Данилом встає прадід, загублений на цій
рівнині, встають спогади дитинства; «топчу, топчу
ряст», шепотить він. Прадід згадувався лагідний і
старий (Юрій Яновський, II, 1958, 232); Вірші [О. Пушкіна]
ллються, як дзвінкий прозорий струмок. Встають
засніжені верховини гір (Олесь Донченко, II, 1956, 400).
Як (мов і т. ін.) живий устає (уставав і т. д.) — дуже
виразно з'являється хто-небудь в уяві, свідомості,
пригадується з усіма подробицями. Дядько Тимоха...
Як живий устає він у мене перед очима... Здоровенна
кудлата голова з рудою бородою, з обличчям, умазаним
у кіптяву й сажу, з голубими очима (Борис Грінченко, I, 1963, 283);
Сей Довбуш мов живий вставав в оповіданнях Юрчика
є усій своїй могутній красі, чарівній лицарській вдачі
(Гнат Хоткевич, II, 1966, 153).
7. Те саме, що оживати 1. Вже усі тії, що полягли, вони не устануть — нехай же над ними земля пером! (Марко Вовчок, I, 1955, 337); Його метка чекіста куля десь наздогнала у кутку. Уже не встане отаман (Володимир Сосюра, I, 1957, 422).