УСТЕЛЯ́ТИ (ВСТЕЛЯ́ТИ), яю, яєш і рідко УСТЕ́ЛЮВАТИ (ВСТЕ́ЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., УСТЕЛИ́ТИ (ВСТЕЛИ́ТИ), елю, елиш, док., перех.
1. Класти
що-небудь на якусь поверхню, рівномірно вкривати її,
посипати шаром чогось; стелити. Присівши на рясному
гіллі пахучої хвої, що ним кожен партизан устеляв
собі постелю, він ніби забув про сон і їжу (Василь Кучер,
Дорога.., 1958, 131); Підлогу галереї устелюють
дошками і з двором сполучають одним-двома східцями,
розміщеними проти входу в сіни (Дерев'яне зодчество України,
1949, 14); Шкільний зал, де мали відбуватися збори,
встелили килимами (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 417);
* Образно. [Мавка:] Мені здається часом, що верба,
ота стара, сухенька, то — матуся. Вона мене на зиму
прийняла і порохном м'якеньким устелила для мене
ложе (Леся Українка, III, 1952, 200);
// Густо покривати
собою якусь поверхню. Всю долівку встеляло пахуче
гірське сіно (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 345); Кленовий
цвіт устелює дороги (Михайло Стельмах, V, 1963, 218); Мох
грубо встелив землю м'яким килимом (Гнат Хоткевич, II, 1966,
316).
♦ Устеляти стежку до кого — намагатися
зблизитися, вступити у близькі стосунки з ким-небудь. «Ну,
хвалить бога, що Настя знайшла собі роботу! —
думала баба Зінька.. — Нехай же тим часом устеляє в думках
стежку до милого вишиваними рушниками, нехай
бавиться вишиванням..» (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 366);
Устеляти (устелити) стіл (столи) — те саме, що
Накривати (накрити) [на] стіл (див. накривати).
Вернулись ми з фронту, додому прийшли, Дівчата, святково
встеляйте столи (Іван Нехода, Сонце.., 1947, 23).
2. рідко. Те саме, що розстеляти. Вітер встеля під ноги каштанів оббитий квіт (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 16); Сніжок летить. На чорні ріллі, на узеленені лани озимини — полотна білі зима устелює (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 347).