в означеннях
Тлумачення, значення слова «устоювати»:

УСТО́ЮВАТИ (ВСТО́ЮВАТИ), юю, юєш, недок., УСТО́ЯТИ (ВСТО́ЯТИ), о́ю, о́їш, док.

1. Утримуватися у вертикальному положенні, не падати. Вітер дув з моря. Він був сили надзвичайної. Люди не встоювали на ногах (Микола Трублаїні, I, 1955, 178); — А ви, діду, сідайте, бо довго не встоїте (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 193); Пробігаючи по палубі, він ухопився за ручки зенітного кулемета, бо встояти вже не міг (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 58).
 Не встояти на [одному] місці — перебувати весь час у русі, маючи жваву вдачу або виявляючи хвилювання, неспокій і т. ін. Одарка не встоїть спокійно на місці, крутиться, крутиться, підстрибує, плеще в долоні (Степан Васильченко, III, 1960, 251).

2. Зберігатися цілим, не піддаватися руйнуванню. Так надвоє і розпався [палац].. Одна тілько якось стіна, що і тепер ще стоїть, устояла (Панас Мирний, I, 1954, 192).

3. тільки док. Витримати натиск, напад. Ще, може, ввіку не сходились на сих полях такії два рубаки.. Чи встоїть же Петро против здоровенного, широкоплечого козарлюги Кирила? (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 106); У праці, в муці стиснуть зуби, В боях устоять, як граніт... (Максим Рильський, I, 1960, 293); [Пересада:] Ви ж бачите, що в одкритих боях не устояти нам перед ворогом! Значить, один шлях: по лісах та байраках! (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 176).

4. Виявляти витримку, не піддаватися впливові кого-, чого-небудь. Таке в мене серце хибке, що й не встою, як знов проситимуть та молитимуть (Марко Вовчок, I, 1955, 13); Недовірливо зиркнула [Марта] на Микошу, а він уже підійшов до дитини й замилувався. Хіба встоїть мати, коли відчує в погляді іншої людини те саме тепло, яке гріє й її власну душу? (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 342); Ех, ці ночі, сині, полтавські, хто може встояти перед їхніми таємничими чарами! (Олесь Гончар, II, 1959, 245);
//  Виявляти силу, стійкість у боротьбі за існування.

5. за кого — що, заст. Заступатися. — Вже ми за вас будемо встоювати, як за рідного батька! — говорив десяцький і тричі поцілувався з писарем (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 156);
//  перех. Відстоювати. Це вона [княгиня Ольга] в люту зимову стужу об'їхала на санях всю землю аж за Верхній Волок, доходила до в'ятської землі, устояла руську землю (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 54).

6. тільки недок., заст., рідко. Настоювати, наполягати. Вона дуже любила гусятину, любила м'які пухові подушки й усе встоювала, щоб Терлецька дала Олесі багато гусей (Нечуй-Левицький, III, 1956, 55).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 501.

Коментарі (0)