УСТИДЖА́ТИ (ВСТИДЖА́ТИ), аю, аєш і УСТИДА́ТИ (ВСТИДА́ТИ), аю, аєш, недок., розм. Те саме, що соромити (у 1, 3 знач.). Посилає мене мати Та п'яниченьку шукати. Ані в полі, ні в дорозі, А в шинкарки на порозі. Ой я стала приступати, Стала його устиджати (Українські народні пісні, 2, 1965, 148); — А ти школяр та й цього не знаєш, — встидала мене бабуся (Степан Васильченко, II, 1959, 471); Вона [сорочка] була досить-таки брудна, і це ніби трохи встидало сержанта (Олесь Гончар, III, 1959, 8).