Словник української мови

УСИ́ПАТИ 1 див. усипа́ти 1.

УСИ́ПАТИ 2 див. всипа́ти 1.

УСИПА́ТИ 1 (ВСИПА́ТИ), аю, аєш, недок., УСИ́ПАТИ (ВСИ́ПАТИ), плю, плеш; мн. усиплють; док., перех.

1. чим. Розкидаючи, сиплючи що-небудь, покривати яку-небудь поверхню. Псович.. зганяв цілі юрми кріпаків до парку, де вони з ранку до ночі косили трави, прорізували нові стежки, алеї, всипали їх піском (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 32); І вітають Купер'яна З його вояками, Як героя, всю дорогу Всипали квітками (Іван Франко, XI, 1952, 267).
♦ Наче жаром усипало кого — хтось раптово дуже розхвилювався. Мене наче жаром всипало. — Сорому не маєш, Мотре, — кажу їй (Марко Вовчок, I, 1955, 60); Усипати (усипати) поцілунками — цілувати багато разів підряд. Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Марко Вовчок, I, 1955, 294).

2. перен. Заповнювати собою якийсь простір, скупчуючись у великій кількості. Купи старців потяглись відусюди, Всипали двір голодуючі люди. Але на злидні та горе чуже Жмикрут [єпископ] отой споглядав байдуже (Павло Грабовський, I, 1959, 240).

УСИПА́ТИ 2 див. всипа́ти 1.