Словник української мови

УТОМЛЮВАТИ (ВТОМЛЮВАТИ), юю, юєш і рідко УТОМЛЯТИ (ВТОМЛЯТИ), яю, яєш, недок., УТОМИТИ (ВТОМИТИ), омлю, омиш, док., перех. Доводити до втоми, знесилювати кого-, що-небудь; стомлювати. Дорога морем нітрошки не втомлює мене, навпаки, я весь час спочиваю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 352); Ця остання сповідь, здавалося, не тільки не втомляла її, а навпаки — додавала животворну силу вмираючому тілу (Любов Яновська, I, 1959, 56); Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого — щастя, кого — сльози, Все нічка покрила (Тарас Шевченко, I, 1963, 29); Дуже я було утомила свою ногу.. ходінням (Леся Українка, V, 1956, 138); Багатьох пастухів, переважно молодших, утомила довга дорога лісом (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 21); Присіли [бійці] в траншеї. Враження бою і тяжка нічна робота втомили їх (Олесь Гончар, III, 1959, 48);
//  Викликати почуття незадоволення, досади; набридати. Розмова з Аллою Михайлівною почала втомляти мене, теми у нас мінялись часто, швидко й без мети (Леся Українка, III, 1952, 607); Аж утомив [кінорежисер] компліментами. Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті (Юрій Яновський, II, 1958, 9).