УТИНАТИ (ВТИНАТИ), аю, аєш, недок., УТНУТИ (ВТНУТИ) і УТЯТИ (ВТЯТИ), утну, утнеш, док., перех. і без додатка.
1. Відрізувати, відсікати,
відрубувати що-небудь гострим знаряддям. Усподі
утинають, а вгорі латають (Номис, 1864, № 988); Знаю я,
де козам роги втинають (Номис, 1864, № 3630); Одна
чорна курка.. запіяла півнем, і треба було голову втяти
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 58); * Образно. Мрія полине із думкою
вкупці Геть у далекі світа, — Крил не втинай
сизокрилій голубці, Хай вона вільно літа (Леся Українка, I, 1951, 61).
♦ Утнути хвоста див. хвіст.
2. тільки док. Ударити, врубати, врізати чим-небудь гострим. Там, піднявши вверх сокиру, Хлоп уже на нього [Лиса] ждав, Розмахнувся, змірив добре І щосили разом втяв (Іван Франко, XIII, 1954, 268); Дужче заболів той пальчик, що втяла [Харитя] серпом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 18).
3. тільки док. Відрізати, відсікти, відрубати з метою зробити що-небудь. [Лукаш:] Та я хотів собі сопілку втяти, — хороший тута вельми очерет (Леся Українка, III, 1952, 194).
4. тільки док., розм. Майстерно зробити що-небудь.
То так і я тепер пишу: Папір тілько, чорнило трачу...
А перш!.. То так утну, що аж заплачу (Тарас Шевченко, II,
1963, 77); — От ясла втяв! Таких ніхто не має! Чи
так? — у жінки він питає (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 162);
Вона несміливо підійшла і сіла біля — Ось ба.
якого я воза сплів, — утнеш такого? — похвалився я,
показуючи воза (Борис Грінченко, I, 1963, 295);
// Виконати велику
роботу. — А глянь-но, Назарику, скільки ми в тобою
за цей місяць утнули. Дивись! Скільки оком докинеш,
усе чорніє та й чорніє наша рілля, — мовила Одарка
(Любов Яновська, I, 1959, 419);
// Бути спроможним зробити
щось. [Храпко:] Нуте лиш, я вам оце дільце припоручу.
[Печариця:] Я з дорогою душею; та чи втну
його? (Панас Мирний, V, 1955, 171); — Ти гадаєш, що я..
без окулярів утну цю записку, писану курячим
почерком мого Івана? (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 88); — Хто ж,
Лесю, напише нам приговор причету? — питається
на вулиці Мирон.. — Усі такі грамотії зібралися, що
більше хрестика нічого не утнуть (Михайло Стельмах, I, 1962,
392);
// Заспівати, заграти і т. ін. енергійно, старанно.
А музики знов втяли козачка: скрипка знов заспівала,
а решето знов забряжчало (Нечуй-Левицький, II, 1956, 30); — Ану
заводь, Максиме! — І ми такої враз гучної утяли, Що аж
замовкнули в житах перепели (Максим Рильський, Поеми,
1957, 275);
// перев. із сл. штука, весілля. Зробити
щось несподіване, незвичайне. Його несподівано звідтіль
[з бурси] вигнали за те, що він раз утнув штуку в класі
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 317); Годилося б, до речі, в поемі
під кінець утнуть бучне весілля, пустити у танець,
якщо не все, то, може, хоча би півсела (Іван Гончаренко, Вибр.,
1959, 337); * Образно. Хіба не буває так, що за ціле
літо не випадає ні одного холодного дня? А якщо й цього
року природі забагнеться втяти таку штуку, тоді —
що? (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 7).
♦ Утяти (утнути) до гапликів див. гаплик; Утяти
січки див. січка.
5. тільки док., розм. Зрозуміти що-небудь. Сказали [троянці]: «Люди тут бормочуть, язиком дивним нам сокочуть, І ми їх мови не втнемо..» (Іван Котляревський, I, 1952, 168).