в означеннях
Тлумачення, значення слова «увінчувати»:

УВІНЧУВАТИ, ую, уєш, недок., УВІНЧАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Класти вінець кому-небудь на голову як знак високої шани, високого звання чи нагороди за заслуги тощо. Кладе [Евфрозіна] братові лаври на голову.. [Антей:] Се Ніке увінчала свого поета (Леся Українка, III, 1952, 424); Музична громадськість відзначала тридцятийятиріччя творчої діяльності Миколи Лисенка.. Трупа українських мандрівних акторів показала «Чорноморців» і увінчала голову свого великого друга срібним вінком... (Юхим Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 146); Вістря списа кожен воїн увінчував листком лавра... (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 86);
//  перен. Будучи нагородою, уславлювати що-небудь. Найвищі досягнення молоді увінчує комсомольська премія імені Миколи Островського (Радянська Україна, 24.I 1971, 1); Орден Леніна труд увінчає І професора, й коваля (Терень Масенко, Поезії, 1950, 114).
Увінчувати (увінчати) лаврами кого — прославляти когось. Хоча С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський і не мали змоги на рідній землі демонструвати своє мистецтво, але й там, на чужині, вони зуміли прихилити до себе серця.. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків з України (Вітчизна, 1, 1969, 194); Увінчувати (увінчати) славою кого-небудь — прославляти когось. І за труд на вічні нас літа Увінчає славою героя Серп і Молот — Зірка Золота (Петро Дорошко, Єдність, 1950, 28); Безсмертною славою кобзарської думи увінчав народ вірних синів своїх — Богдана Хмеля та Івана Богуна (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 23); Слава увінчує (увінчала): а) (кого) хтось прославився; б) (що) щось принесло славу кому-небудь. Заслужена слава увінчала перші успіхи нового лікаря, і до нього почали приходити пацієнти (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 15).

2. Прикрашати (про вінок з чого-небудь або щось, схоже на вінок). Брови довгі і тонкі підкреслювали білизну крутого дівочого чола. Доріжкою пролягав проділ зачіски, і все це увінчували туго заплетені, викладені короною коси (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 104);  * Образно. Вечір увінчав поле довгими рядами вишнурованих високих кіп і густими обмолоченими купами соломи з-під комбайнів (Яків Качура, Вибр., 1947, 78).

3. Бути у верхній частині чого-небудь, закінчувати собою верхню частину чого-небудь. Клени та липи увінчують високі горби і прямовисні кручі (Олесь Донченко, IV, 1957, 39); Наземну станцію «Дніпро» увінчують білі статуї, що символізують мир і працю... (Максим Рильський, Веч. розмови, 1962, 9); Більше ніж сто років тому поблизу скелі, яка увінчувала акрополь Пантикапея, було викопано, щоправда, дуже ушкоджену, мармурову статую богині Кібели, святилище якої містилося, як гадали, в печері під скелею (Вітчизна, 11, 1968, 216);
//  перен. Достойно закінчувати, завершувати що-небудь. Кожну нову вправу він [Максим] виконував так легко і спритно, наче це не вимагало від нього жодних зусиль. То було торжество сили, краси, пластики, грації. Кожна нова поза звучала мов акорд, що завершує, увінчує складну гаму попередніх рухів і поз (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 174); Особливе враження справляє останній, найбільш вивершений з усіх поглядів роман «Буймир». Він з гідністю увінчує всю епопею письменника [К. Гордієнка], найбільш повно показує вирішальну роль народних мас у боротьбі за свободу й незалежність (Вітчизна, 2, 1970, 153); Лише глибоке розуміння найскладніших, найрізноманітніших процесів, що відбуваються у ґрунтах, в рослинах, може увінчати справжнім успіхом працю землероба (Наука і життя, 1, 1964, 5); Великі діла здійснює в нашій країні людина радянська, і вона неодмінно хоче успіхи свої в боротьбі за післявоєнну п'ятирічку гідно увінчати святом пісні й танцю (Павло Тичина, III, 1957, 318);
//  перен. Нагороджувати чим-небудь. Ніби помолоділа наша земля за останні роки. Все більше й більше добра дає вона людям, щедро увінчує хліборобську працю рясними врожаями (Хлібороб України, 1, 1969, 9); Пішов сівач на поле й сім'я сіяв, Та вітер сім'я десь-кудись розвіяв .. Найбільша ж часть [частина] на ґрунт плідний упала І труд багатим плодом увінчала (Іван Франко, XI, 1952, 343).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 367.

Коментарі (0)