УВИВАТИ (ВВИВАТИ), аю, аєш, недок., УВИТИ (ВВИТИ), ув'ю, ув'єш; мн. ув'ють; док., розм.
1. Те саме, що обвивати. Кинулась, засяяла Маріка, в очах і надія, і жагуче благання; як легенький папірець до магніту, влипла до материних грудей, шию ручицями увила (Степан Васильченко, II, 1959, 214); Волам роги, як те вільце, червоними та блакитними широченними стрічками ввили [козаки], вінки з дубового листа та з золотих гвоздиків на шиї волам повішали (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1959, 267).
2. Звивати, сплітати. Ой увили віночок З зеленої рути; Ой кого я вірне [вірно] люблю, 3 тим мені не бути (Пісні та романси українських поетів.., I, 1956, 267); * Образно. А ранок не забарився. Такий умитий та веселий, через гори перекочується, на туманах гойдається, смереки прибирає красно, віночки увиває з хмар (Юрій Яновський, I, 1954, 38).