УЖА́ЛЕНИЙ (ВЖА́ЛЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин.
ч. до ужалити. Гетьман підскочив до ліжка, впав на
нього і, як ужалений стонадцятьма гадюками звір,
відкинувся назад (Іван Ле, Наливайко, 1957, 240); * Образно.
Глянув додолу й відскочив, ужалений страхом, — Під
ногами у нього лежала гадюча голівка (Леся Українка, I, 1951,
424); Стрепенулась [стара], вжалена смертним болем
у саме серце (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 47).
♦ Мов (як, наче і т. ін.) ужалений — дуже швидко,
різко, рвучко. Ольга переступила поріг, підняла над
головою свічку. Але в ту ж мить, мов ужалена,
відскочила назад (Іван Микитенко, II, 1957, 298); Марія, як ужалена,
ляскотно заверещала й вискочила з хати (Петро Панч, В
дорозі, 1959, 44); Степан Васильович прокидається і, мов
ужалений, зіскакує з ліжка: хтось міцно тарабанить
у двері (Михайло Стельмах, I, 1962, 438).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 399.