Словник української мови

УЖА́ЛЕНИЙ (ВЖА́ЛЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ужалити. Гетьман підскочив до ліжка, впав на нього і, як ужалений стонадцятьма гадюками звір, відкинувся назад (Іван Ле, Наливайко, 1957, 240);  * Образно. Глянув додолу й відскочив, ужалений страхом, — Під ногами у нього лежала гадюча голівка (Леся Українка, I, 1951, 424); Стрепенулась [стара], вжалена смертним болем у саме серце (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 47).
♦ Мов (як, наче і т. ін.) ужалений — дуже швидко, різко, рвучко. Ольга переступила поріг, підняла над головою свічку. Але в ту ж мить, мов ужалена, відскочила назад (Іван Микитенко, II, 1957, 298); Марія, як ужалена, ляскотно заверещала й вискочила з хати (Петро Панч, В дорозі, 1959, 44); Степан Васильович прокидається і, мов ужалений, зіскакує з ліжка: хтось міцно тарабанить у двері (Михайло Стельмах, I, 1962, 438).