в означеннях
Тлумачення, значення слова «уже»:

У́ЖЕ (ВЖЕ).

1. присл. Указує на остаточне здійснення чи настання дії, явища, ознаки, стану. Уже і сонечко зійшло, Уже й зайшло, смеркати стало (Тарас Шевченко, II, 1963, 116); Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату навертатись (Марко Вовчок, I, 1955, 21); Уже сьогодні їх заручають, А через тиждень і повінчають... (Леся Українка, I, 1951, 322); Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 313); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 8); Сад стояв уже під сонцем, як рожевий дим, Вже на вітах стало тісно гронам восковим (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 37); У битві кривавій все тоне, хитається проклята мла... То Армія наша Червона у наступ уже перейшла (Володимир Сосюра, II, 1958, 461); Глухо, вже по-осінньому гули дерева (Олесь Гончар, III, 1959, 191); В Обухівку Давид прийшов зарані.. Село вже жило. Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць (Андрій Головко, II, 1957, 182);
//  розм. Уживається у функції стверджувального речення. Прийшлось Івасеві жмуритись. Не вспів він очі закрити, як Грицько крикнув: «Уже!» (Панас Мирний, IV, 1955, 8);
//  Указує на певну зміну якоїсь дії, ознаки або предмета, місця, часу і т. ін. — А що, Хмелинонько, уже не жаль кілочка? Недавнечко у тебе красувавсь, Тепер прилипла до дубочка?.. (Леонід Глібов. Вибр., 1951, 144); — Що ти там думаєш? — зовсім уже розсердився козак (Олександр Довженко, I, 1958, 236); — Не заблудилися в степу, товаришу старшина? — уже привітніше запитував їздовий, що ніс варту (Олесь Гончар, III, 1959, 193); Ти пішов лейтенантом, де тане далечінь у холодних огнях. Може, в чині уже капітана ти проходиш грозовий свій шлях (Володимир Сосюра, II, 1958, 446); Улас поїхав додому. Уже дома він одержав кілька листів від товаришів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 63); Уже потім призналася [Зінька], що сама боялася дуже і вартувала надворі весь день (Андрій Головко, II, 1957, 180).

2. присл. Уживається для підкреслення тривалості відрізка часу, названого в реченні. [Палажка:] А давно ти з дому? [Химка:] От уже третій рік на покрову кінчиться (Панас Мирний, V, 1955, 220); Соломії докучав голод. Уже другу добу вона нічого не їла (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 363); Ліг велет, — думав, на часок, та й спить уже століття (Леся Українка, I, 1951, 459);
//  З дієсловами наказового способу вживається при вираженні нетерпіння, незадоволення і т. ін., що стосується висловленого в реченні. — Та пий уже! — крикнула Горпина (Панас Мирний, I, 1954, 240); Потім згадаються зоряні літні ночі та буйні жита... аж поки прийде нечутно біла сестра з тонким профілем і покладе руки на гаряче чоло. — Спіть уже! (Андрій Головко, II, 1957, 167).

3. підсил. част. Уживається для підкреслення, підсилення названої дії або ознаки, обставини і т. ін. Брюховецький сам не знав, чого злякавсь; так уже грішна душа його тривожилась (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 185); — Ну, вже й морози! Ще таких цю зиму й не було... (Панас Мирний, I, 1949, 162); Тепер тільки дещо про турецьку кріпость скажу.. От уже страшна будова, нехай їй цур! (Леся Українка, V, 1956, 11); — Воля? Може, й буде коли, тільки нам її не видать. Може, ти ще й побачиш, а вже мені то не доведеться (Гнат Хоткевич, I, 1966, 95);
//  Уживається для підкреслення кількості чого-небудь. Роман уже не раз і не два виходив в той зелений закуток огороду і наглядав з-за тину: він знав, коли молоденька Соломія виходить до криниці по воду (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 303); Василь протанцював уже три вулички (Олександр Довженко, I, 1958, 89).
 А що вже — а скільки. — А що вже мати наплакалась та набралась лиха, то, мабуть, нікому не доводилось так бідувать (Нечуй-Левицький, II, 1956, 258); Куди вже йому (їм і т. ін.); Де вже (йому, їм і т. ін.) — хто-небудь нездатний, неспроможний на щось або до чогось. Прокіп блідий, аж зчорнілий, од вітру валиться.. Куди вже йому женитися (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 29); — Де вже тобі молотити? Спершу од'їстися треба, оклигати (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 184); На що вже — навіть. На що вже горобці — і ті попритихали І прислухаться стали (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 105); Та вже ж; Уже ж — звичайно, справді. — Та вже ж важко за нелюбого йти! (Марко Вовчок, I, 1955, 228); — А Явдоху хто з світа звів? — питає гостро Чіпка.. — То це я, сину?.. — Уже ж не я... (Панас Мирний, I, 1949, 410); — То Василько живий? — скрикнули разом Яким і Олена. — Та вже ж живий... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 84); Та й уже — і все, і кінець. — Що там! Постріляти [людей] та й вже (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 98); — Не відаю, як з кіньми... — Займемо, та й уже! (Павло Загребельний, Диво, 1968, 150); Чи вже ж — невже. — За що ми будемо платить такі скажені гроші? Чи вже ж за ті лисі гори! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 260).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 400.

Коментарі (0)